Але я усе-таки виграв. Правда, небагато.
За одним столом зібралося сім гравців — якась компанія, що зважилася на відпочинок у мертвий сезон. Багаті, вони не переймалися тим, як найдоцільніше витратити свої гроші. Сьогодні вони тринькали їх у казино. У казино, в якому Удачу пристрілили ще тоді, коли вона намагалася сісти на карниз під сяючою вивіскою «Діамант».
Грали на фішки по двадцять євро. А оскільки на моїх були намальовані п’ятірки, не дивно, що круп’є, вибираючи ставку, віддавав перевагу мені. Ця система називається «системою мінімальних ставок» і гарна тим, що дозволяє за годину гри заробити на «чай» обслузі казино і на таксі додому. Але не більше.
Ми поверталися в кемпінг під ранок. Мовчки. Без розмов.
Кемпінг не освітлювався, але варто було нам погасити фари, як наш привітний господар — власник кемпінгу — прокинувся й увімкнув гірлянди розвішених між вагончиками ламп.
— Якраз, — сказав Мишко, — ілюмінації нам бракувало.
У фургончику Яни горіло світло: вона чекала на нас. Дівчина вийшла назустріч.
— Я приготувала вечерю. Поїсте?
— Ні, — сказав Мишко.
— Завтра вранці поснідаємо, — мовив я.
Ми жили вчотирьох: Яна, я, Мишко і хазяїн кемпінгу Толя. А тому вже через п’ятнадцять хвилин після нашого повернення весь кемпінг спав.
Я прокинувся від мекання кіз.
Підійшов до вікна, відсунув штору і побачив чорно-білу череду, що розбрелася між будиночками. Пастух, горбатий чоловік у хрусткій від багаторічного бруду куртці й окулярах на брудному бинті, стояв біля вагончика Толі і перераховував гроші.
Толя із трилітровою банкою молока в руках чекав, коли пастух закінчить рахувати. А потім, розпрощавшись із ним, зачинив двері з табличкою «Адміністрація».
Я ліг і заснув знову.
А десь біля полудня мене розбудив обережний стукіт у двері і голос Мишка:
— Буди-буди.
Я відчинив двері і побачив його та Яну.
— Я приготувала сніданок, — сказала наша маленька проституточка.
— Здорово, — мовив я.
— А Толя пригостив нас козячим молоком.
Я глянув на Мишка і усміхнувся.
Майже весь день ми провели біля холодного морського берега з шумливими осінніми хвилями. Пообідали в грузинському ресторані підсмаженими ковбасками з зеленню і пекучим червоним соусом. Випили кілька пляшок вина. Потому повернулися в кемпінг і зайнялися своїми справами, Яну ж відправили дивитися телевізор, якого Толя виніс зі свого фургончика і поставив на два стільці, повернені один до одного.
Список казино був невеликий. А тому, щоб скласти подальший план дій, нам треба було об’їздити їх усі, тому ми відзначали на карті Міста місця розташування того чи іншого казино: «З вечора до рання», «Муха», «Фішка», «У Зайця», «Прибережне», «Арлекін», «Малий Діамант — 1», «Великий Діамант»…
Навпроти підпису «Малий Діамант — 2» ми сміло поставили хрестик, бо там були вчора.
— Мені поїхати з вами? — запитала Яна.
— Ні, — відповів я.
А завжди турботливий Мишко додав:
— Не чекай на нас і лягай спати. Ми повернемося пізно.
— Добре, — погодилась Яна.
Ми від’їхали і, глянувши на Яну в дзеркальце заднього огляду, Мишко нагадав:
— Скоро перше число.
Я кивнув.
Його дочку забрала дружина, уже багато років кожного першого числа вона одержувала від Мишка гроші, отож навіть за такої ситуації ми не могли позбавити дитину ні йогуртів, ні можливості ходити в нормальну школу. Адже це була Мишкова дитина.
Я бачив його дочку тільки на фотографії — на диво мініатюрна і дуже мила.
Уявив, як Мишко грозився своїй колишній дружині:
— Я висилатиму гроші тільки на дитину. Запам’ятай. Тільки на неї. Якщо ти витратиш хоч копійку на себе; якщо купиш із них собі хоч одну помаду чи яку-небудь ганчірку; якщо підеш за них у кафе чи влаштуєш прийом для своїх друзів; якщо дитині хоч чогось бракуватиме, я приїду й уб’ю тебе, і тоді мою дочку виховуватимуть гувернантки.
Занадто добре Мишко знав свою колишню дружину, щоб міг обійтися без подібних попереджень. І занадто добре знала вона його, щоб не сприйняти ці попередження серйозно.
І ось уже кілька років поспіль Мишко щомісяця висилав дочці гроші і був упевнений, що вони витрачаються виключно на неї.
Іноді, дуже рідко, він одержував від доньки листи і тоді ходив кілька днів мовчазний і замислений.
Розділ 20
«Наступні п’ять казино»
«Нічна Сова», «Великий Діамант», «Фішка», «З вечора до рання», «Муха». Усю ніч ми роз’їжджали між ними з однією і тією ж програмою: міняли сотню, сиділи на табуреті біля якого-небудь столу, пили коктейль, каву, робили п’ятнадцять-двадцять ставок, давали чайові, нас просили: «Приходьте до нас ще», ми відповідали: «Обов’язково».