«Вершина»
«Ахіміл Елдарович Хафізов, тисяча дев’ятсот п’ятдесят другого року народження, національність… сімейний стан… судимості…».
Наступну частину його досьє я прочитав з особливою увагою:
«Нанесення тяжких тілесних ран, розбій, опір співробітникам при виконанні» — гарний перелік особистих якостей для ватажка бандитів, який упродовж останнього десятиліття минулого століття не мав жодного запису в своєму досьє, ніби він умер чи сховався в монастирі.
Зате в папці, яку мені дав Валера, — Савин помічник, приставлений до нас, — містилося багато інформації про злодіяння його банди. І хоча місцевій міліції не вдавалося знайти докази на підтвердження і десятої частини скоєних злочинів, іноді хтось із «монголів» опинявся у в’язниці. Але це «іноді» траплялося не частіше одного разу на рік, тому люди Ахіміла Хафізова могли стверджувати, що їхні боги оберігають їх, даруючи їм безкарність, що б вони не скоїли.
Щоб не стомлювати мене, Валера вилучив із папки фотографії і поіменний список «монголів», у ній містилися тільки обвинувачення потерпілих і показання свідків. Але подібну інформацію я міг прочитати в будь-якій п’ятдесятикопійчаній кримінальній газетці — вибухи, убивства, шантаж…
Подібним займалися і «кавказці», і «савівці», а тому я не міг зрозуміти, навіщо останні витрачали стільки часу на те, щоб розповісти мені про діяльність «монголів». Хотіли налякати? Змусити ставитися до усього, що відбувалося, більш серйозно? Але я й так був достатньо серйозний, опинившись заручником у руках нехай провінційних, але все-таки вбивць.
— Ви маєте допомогти нам закрити казино «монголів», — сказав мені Сава.
— Дайте мені десять автоматників і стрілка з вогнеметом, і я закрию його, — відповів я.
— Ні, — протяжливо мовив Сава, — я запросив вас для того, щоб ви зробили це більш лояльно.
— Яким же чином? — запитав я.
— Ви обіграєте їх.
— Овва!
— Як ти гадаєш, — поцікавився у мене Сава, — скільки часу потрібно мені, щоб заробити суму, яку ти хотів поцупити у мене?
— Я виграв її, — уточни? я.
— Яку ти виграв, — він прийняв поправку, але й далі сприймав мене як злодія, — мені знадобиться не один день, щоб залатати діру.
«Провінція, — подумав я: сто сімдесят тисяч — для нього великі гроші».
— Ахіміл відкриває казино і сподівається, що воно приноситиме йому чималий прибуток. А якщо воно буде збитковим, що він із ним зробить? — запитав у мене Сава.
— Закриє, — відповів я.
— Правильно.
-- І?
— Закрий казино Ахіміла. Обіграй його так, щоб він ніколи не зміг звести кінці з кінцями.
— І що я матиму з цього? — настав час торгуватися, і я пішов у наступ.
— Двадцять відсотків від виграшу, — сказав Сава, — гроші, які ти виграв сьогодні, твоє власне життя і життя твоїх друзів, — Яна і Мишко досі сиділи поруч. — І чотири каністри бензину, щоб ви могли виїхати і не зупинятися дуже і дуже довго.
Погоджуватися на гру, не ознайомившись попередньо із казино? Це було більш ніж…
Але Сава вмів умовляти людей приймати потрібні йому рішення:
— У мене на одинадцятому пірсі стоїть катер, — сказав він, — якщо через хвилину ти не даси згоди, я влаштовую тобі на ньому останню прогулянку з останнім купанням.
— Застрелите відразу чи причепите до ніг трохи бетону? — вирішив уточнити я.
— За бажанням, — мовив Сава. — Ну?
— Як називається казино вашого друга Ахіміла?
— «Вершина».
— Скільки в мене часу?
— Чим швидше, тим краще.
— І сорок відсотків від виграних грошей?
— Двадцять, — сказав Сава.
— Тридцять п’ять.
— Двадцять.
— Гаразд, — мовив я, — згоден. Де мені розписатися?
Сава знав, що я погоджуся. Невисокий, сивий, він закінчив нашу розмову словами:
— Про все інше домовлятимешся з Валерою.
Валера — колишній командир загону стрільців — упродовж нашої розмови з Савою стояв за моїм кріслом, він же подавав мені Досьє, а по закінченні бесіди завів у невеличку кімнатку з двома столами, кількома стільцями та якимись радіодеталями на полицях і сказав:
— Я супроводжуватиму тебе. Смикнешся — уб’ю. Утнеш якусь гидоту, сам проситимеш, щоб я тебе убив. Розповіси щось Ахімілу, спробуєш утекти чи обдурити…
— Ти уб’єш мене, — закінчив я фразу замість нього.
— Тямковитий, — сказав Валера.
— Усе буде добре.
— Тоді можеш починати.
— Для початку, — сказав я, — мені б хотілося поїсти, випити кави, змінити сорочку і оглянути «монгольське» казино.