— Нам зайти?
— Хай хто-небудь о чотирнадцятій годині прогуляється під моїм балконом, і я скину йому список у порожній пачці від сигарет.
— Домовилися.
— Гра триватиме рівно двадцять хвилин. Якщо ваші люди будуть розторопними, то встигнуть зробити по двадцять — двадцять п’ять ставок кожен.
— А результат? — запитав далекий від математики Валера.
— Я тобі потім порахую, — сказав я. — Ну а ви вже самі вирішите, як краще забирати гроші у власника «Вершини».
Калькулятора не було і мені довелося рахувати на аркуші блокнота Валери. Цифра вийшла такою, що я вирішив перерахувати спочатку. Але повторний результат виявився таким самим:
— Шістнадцять мільйонів шістсот сорок тисяч.
— Скільки?!
Я повторив.
— Якщо все піде за планом, ваші люди обіграють «Вершину» на шістнадцять мільйонів шістсот сорок тисяч доларів.
— За двадцять хвилин?!
Валера не міг повірити у це.
Я показав йому, як множу двадцять шість столів на двадцять ставок по тисячі доларів, а потім на виплату по цих ставках: один до тридцяти двох. У мене знову вийшло шістнадцять мільйонів з лишком.
— Мені треба порадитися, — сказав він.
— Будь ласка.
— Тоді поїхали.
Ми приїхали в невеликий ресторан, де обідав Сава.
— Досить непогано, — сказав Сава, дожовуючи шматок підсмаженого на відкритому вогні м’яса.
— Але може початися стрілянина, — сказав Валера.
— Намагайтесь уникнути конфлікту, — резонно зауважив Сава.
— Мені знадобиться багато людей.
— Бери, скільки треба.
— І ваша присутність у «Вершині».
Ці слова змусили Саву задуматися. Керувати війною з кабінету у своєму особняку-фортеці нескладно, а от у білій шкіряній куртці на швидкісному мерседесі попереду загону…
Він запив м’ясо вином, замислився на кілька хвилин, витяг з кишені трубку і, набравши номер, сказав:
— Здрастуй, Ахіміле Рахимовичу. Як життя?
— Чи здорова дружина? Як навчання в дочки? Пише? Дуже добре…
— Та ні, мені не потрібна твоя допомога. Просто хочу попросити про одну послугу, — продовжував говорити Сава. — Запроси мене в гості. Ні. Пробач, що кажу «ні». Шашлик це чудово, і я знаю, як смачно ти його готуєш, але я дзвоню, щоб напроситися на інше запрошення…
— У «Вершину». Усе місто говорить про те, який шикарний клуб ти збудував, і тільки я один, як лох, слухаю і соромлюся зізнатися, що мене туди не запрошували…
— Що мої хлопці кажуть? — напевне, Ахіміл вирішив нагадати про те, що Валера і я вже були у «Вершині». — Вони залишилися задоволеними. То запросиш?
— Давай ближче до суботи, десь о пів на десяту вечора…
— Звичайно, не сам. Візьму кількох своїх… Я знаю, що твій будинок — мій будинок, але я все-таки з охороною…
— Ну, спасибі. Чекай.
Сава поклав слухавку і подивився на Валеру:
— Які ще проблеми?
— Більше ніяких, — сказав той.
— Тоді йди готуйся.
— Все за планом? — запитав Валера.
— Авжеж, — відповів Сава Костін.
Ми перебралися в офіс Валери.
Незадоволений розвитком подій, Мишко насуплений сидів за комп’ютером і розкладав пасьянс. Я сидів на дивані біля скляного столу і спостерігав за тим, як Валера викликає до себе командирів стрілецьких груп і дає їм завдання:
— У суботу на трьох машинах стоятимете тут, — він показав на карті погрібне місце.
— У суботу о дев’ятій вечора поставите тут автобус і прихопите кілька автоматів…
— Станете тут машиною. Якщо побачите ментів — перекриєте дорогу, але спершу попередите нас.
— Якщо з’являться «монголи» — поїдете за ними. Якщо вони почнуть стріляти — відповісте вогнем…
О пів на третю приїхали двоє стрільців, які чергували останні кілька годин під готелем, де оселився Великий Сергій. Один із них поклав на стіл перед Валерою відкриту сигаретну пачку.
Валера витяг із пачки багаторазово складений аркуш, розгорнув його і сказав мені:
— На, ти в цьому розбираєшся краще.
Там були тільки числа. Двадцять п’ять цифр. «Тридцять шість», «одинадцять», «тридцять», «вісім», «двадцять три», «десять», «п’ять», «двадцять чотири», «шістнадцять».
— Візьмеш двадцятьох шістьох хлопців, — сказав я, — і нехай вони вивчать усі цифри напам’ять.
— Ні, — заперечив Валера, — ти учитимеш їх сам.
— Домовилися.
Він зробив ще кілька дзвінків, і незабаром мене з Мишком повезли до нічного клубу, що належав Саві, де на нас уже чекали двадцять шість відібраних для гри стрільців.