— Тобі, мабуть, краще лягти в ліжко?
— Авжеж, — погодився я. — Але трохи пізніше.
— Тоді знайомся, — сказав Мишко. — Мої друзі — Георгій і Анатолій.
— Тоша, — представився Анатолій.
— Стас, — відрекомендувався я.
— Гоша, — простягнув руку Георгій.
— Стас.
Вони були кремезними і дужими. Гоша важив сто сорок кілограм, а Тоша — сто вісімдесят.
Хлопці сіли за стіл, за яким сиділи ми з Яною, і Мишко сказав:
— Вони погодилися допомогти нам. За двадцять п’ять відсотків.
— Від якої суми? — не зрозумів я.
— Яку ми втратили, але повернемо, — сказав Мишко.
— Ми гратимемо?
Мені так сподобалося жити тут, на краю світу, пити молоде вино, їсти сир і спечений у печі хліб, просинатися від ніжного дотику Яниних рук, розмовляти з Рустамом і слухати вечорами багатоголосий спів його сусідів, що я навіть почав потроху забувати своє колишнє життя.
Я раптом зрозумів, що вся ця багаторічна метушня стомила мене.
— Залишимося тут назавжди, — сказав я якось Яні.
— Добре, — погодилася вона.
Чотири блаженних дні я купався в щасті… Аж раптом приїхав Мишко з друзями… І мій казковий сон розвіявся, як гірський туман.
Володар цього краю — Каха — гостинно і привітно приймав нас, але я здогадувався, що якщо ми відмовимося від помсти своїм кривдникам, то наживемо нових ворогів: ними стануть горці Кахи Бграмінідзе, чиї закони честі я порушу.
І хоч я розумів, що Каха хоче використати нас лише для того, щоб допекти своїм конкурентам Ахімілу і Саві, я вже погодився повернутися до старого життя.
— Ти привіз мені одяг? — запитав я Мишка.
— Аякже, — відповів він.
— А зброю?
Він ствердно кивнув.
Нана принесла і поставила на край столу кілька чистих склянок і глечик з молодим вином.
Ми наповнили склянки, я підняв свою і сказав: «Будьмо!»
Розділ 38
«Мишкові друзі і Мишкові плани»
Я вислухав пропозицію Мишка і вирішив, що, зважаючи на стосунки, які склалися між нами і Савою Костіним, ми могли б на якийсь час забути про етику і грати за його ж правилами. До того ж, Тоша і Гоша були саме тими хлопцями, на яких можна покластися.
Краповий берет Мишка. Так, саме краповий. Колись в армії він служив у частині спецпризначення і носив на рукаві емблему з вискаленою змією. Доказом тому слугувало і татуювання на його правому плечі — точнісінько така сама змія з роззявленою пащею — Мишко був спецназівцем. Але не довго — два роки.
Своїх перших «вербувальників» він зустрів за воротами частини, буквально через півгодини після демобілізації. Хлопці вийшли з чорного мерседеса, зупинили його і запропонували сигарету. Мишко відмовився від сигарети, бо тоді ще не курив, але «вербувальників» усе-таки вислухав. Вони запропонували йому півтори тисячі доларів і «роботу» у бригаді Вованчика — відомого на той час рекетира й убивці. Однак амбітний, сповнений віри у власні сили Мишко не прийняв пропозиції. Наївний, він вірив у справедливість.
Повернувся додому, почав шукати роботу. І потроху його гонор спав, він зрозумів, що немає справедливості, і що самотужки змінити хоч щось дуже важко. Він не вступив до інституту і не зміг придумати нічого кращого, як влаштуватися охоронцем у якийсь офіс. Півроку Мишко спостерігав за тим, як зачиняються двері, і зрозумів, що найбільше, чого він може досягти на цій роботі, це стати у сорок років начальником охорони і отримувати двісті п’ятдесят — триста доларів.
Але через півроку «вербувальники», які прекрасно знали, як зміниться його психологія, приїхали до нього знову, і цього разу Мишко погодився. Щоправда, тепер його «запрошували» у бригаду до Крішни, і воювати він мав з Вованчиком, однак це було не суттєво.
У бригаді Крішни Мишко пробув п’ять років. А остаточно сформувала його характер в’язниця, до якої він потрапив під час чистки убопівцями міста. Саме тоді були знищені не тільки бригади Крішни і Вованчика, але й Чучевих, Стрілочників і Заводських.
Вісім років в’язниці. Ми зустрілися з ним через два тижні після того, як його випустили…
Що стосується його друзів, то вони теж були хлопцями Крішни, і Гоша з Толею теж відсиділи своє: один дев’ять, другий десять років.
Після в’язниці мамонтоподібний Тоша працював тренером у дуже дорогому фітнес-центрі. Він отримував чималі гроші, навчаючи культуристів у тренажерному залі. А Гоша був охоронцем процвітаючого торговця комп’ютерами: ввечері виносив на руках з машини свого п’яного до нестями роботодавця, а наступного дня супроводжував його дружину в її довготривалих походах по магазинах.