Але все змінилося, як змінилися і самі власники, які спершу стріляли, а потому викуповували один в одного ігорні заклади. Казино ставали дедалі розкішнішими, а кількість відвідувачів невпинно меншала.
Не допомагало нічого, навіть акції на зразок «кожному гравцеві — двадцять безкоштовних фішок». Багаті люди, тобто саме ті, завдяки яким збагачується кожне казино, все більше і більше розуміли, що їх обманюють, і перестали відвідувати казино.
Це — замкнуте коло. Адже за чесної гри казино одержує тільки шість-сім відсотків від грошей, що беруть участь у грі. А іноді навіть залишається в мінусі. Саме тому більшість із них не може обійтися без керованих столів і круп’є-шулерів. А обманюючи відвідувачів, вони втрачають їх.
Крім того, останнім часом багато багатіїв почали купувати рулеткові столи і встановлювати їх у власних вітальнях і віл ах, щоб пограти з друзями в «чесну рулетку».
Досить часто траплялося, що, заволодівши тим чи іншим казино, новий власник дізнавався, що заклад, який є його власністю, — банкрут.
Звичайно ж, не можна стверджувати, що всі казино збиткові. Просто все пізнається в порівнянні. А статистика свідчить, що тисяча дев’ятсот дев’яносто четвертого року найшикарніше казино приносило своєму власникові сто тисяч за вечір, а нині він не отримує і трьох тисяч доларів, зібраних переважно за рахунок проданої маріхуани і відібраних у барменів чайових.
Отже, проблем вистачає.
Крім того, докучають гравці, які намагаються обіграти казино, і шулери. І саме тому всі без винятку «бандитські» казино оголосили хрестовий похід проти обох категорій відвідувачів.
Ця війна жорстока і безкомпромісна. «Гарний шулер — мертвий шулер». «Якщо гравця виявлено, його потрібно знищити».
Не хочеться переповідати страшні історії про зламані кисті рук, спалені автомобілі і вбивства в темних провулках. Але це факт — дуже часто казино керують люди, які розбагатіли завдяки пістолету і стилету, і борються вони з гравцями та шулерами тими ж методами, якими послуговуються для знищення конкурентів і ворогів.
Статистики немає. Її просто не існує.
Але в одному з міст, а точніше в п’яти, що належали одному власникові казино, працював такий собі Кат Гравців. Він був невеликого зросту, не дуже сильний і не дуже молодий. Він ніколи не носив із собою пістолета і ніколи нікого не бив. Та цього й не потрібно було робити, тому що поруч із ним завжди була четвірка головорізів, готова стріляти, бити, а якщо треба — і катувати.
Кат вишукував гравців-професіоналів. Причому нюх мав бездоганний. Я знаю тільки одного гравця, який може сказати про себе: «Я зустрічався з Катом Гравців і мені вдалося уціліти».
Діяв же Кат просто. Знаходив гравця, спостерігав, але не втручався у гру.
Гравця ловили вже потім, на виході з казино. Били, садили в машину і відвозили за місто, де, змусивши викопати могилу, убивали і закопували.
Я не знаю, як закінчив життя він. Гадаю, що помер не своєю смертю.
Але точно знаю: таких катів багато, і чим більші гроші крутяться в грі, тим рішучіше вони діють.
Ми перебували в раю гравців, тобто в нашому раю. Але це було і наше пекло, тому ми мали продумувати кожен наш крок. Необхідно було зіграти три гри і виїхати.
Усього три гри.
І в першу з них я хотів зіграти в казино для багатих провінціалів «Білий Рубін».
— Отже, в «Білий Рубін».
— А потім куди? — запитав Мишко, спустошивши склянку з коньяком.
— У «Чорний Ангел» і «Блек-найт-холл-фореве».
— Як? — перепитав Мишко.
Я відкрив дайджест на картинці з палаючими золотими ліхтарями казино, показав його Мишкові і повторив:
— «Блек-найт-холл-фореве» — казино, що обслуговує іноземців, які працюють і відпочивають у нас.
— А, — сказав Мишко, вирішивши уточнити, — усіх без винятку?
— Ні, — сказав я, — тільки дуже європейських, дуже західних.
— Але ж ми не іноземці.
— Але в нас є мізки, — сказав я, — але про це потім, а поки — в «Білий Рубін».
Північна Столиця слугувала притулком для багатьох катів. Але тут гравці навчилися захищатися, приїжджаючи в казино з величезними загонами охоронців. У нас не було такої можливості, та й сумнівно, щоб бійці охоронної фірми, чиїми послугами ми могли б скористатися, по-справжньому вболівали за нас. Саме тому ми й придумали гру в перевдягання.