Мойша навіть не знає чи він єврей, чи просто байстрюк. Мати з цього села. Українка – ніс гарною барабулькою. Та час настає непевний. Багатьом в селі давить на груди жаба. Тикнуть на грошовититого єврея чи своїм, чи німцям. Ні ті, ні інші не помилують, бо на звіра полюють окремі, на золотом всі; найкраще втекти, та куди ти втечеш, коли грошей мало, коли діточок четверко і найстаршому шістнадцять, тай як кидати хоч на час такий край, земний рай? Чиє це серце витримає і не лопне! На те й голова, щоб щось придумати. Викопаю потаємний хід з хати і схованку в лісі. Коли припече, буде де і як сховатись. Поки двері зламають, непомітно вислизнемо з хати. В лісі не знайдуть.
Мойша приступив до роботи. Невдовзі по селу рознеслась чутка, Мойша дрова не куплятиме, сам взявся заготовляти. Та ще й ділянку взяв у глухому дуже незручному місці., куди ніяк не під’їхати. Жадоба заїла, все таки отримав безкоштовно. Кажуть у сиву давнину там чорт лазив , поки ногу не зламав. Накульгує аж дотепер. Мойші говорили:
– Там споконвіку ніхто не ріже ліс. На цім лобові він сам падає і згниває. От опеньки там можна збирати, бо їх на лобові хоч косою коси. Якби ближче до села, то носили б опеньки чи дрова на горбу. Ти будеш першим лісорубом з незапам’ятних часів і сміялись. На що Мойша спокійно відповідав:
– На що людині голова дана? Поріжу, складу на самому краю лоба, дістану довгі троси та блоки, стрелюю поганялки вниз до дороги. Ви ще в мене троси позичатимете за які братиму частину вашої вигоди. Не здумайте просити даром.
Частенько бачили Мойшу з сином, коли вони йшли до лісу, але ніхто ніколи не стрічав цієї пари, коли вони волокли, аж очі на лоба лізли, могильні плити до джерела майже на вершину гори. Хитрий Мойша заказав каменяру аж три, мовляв для родичів. Попрохав не робити напис. Напишуть по вкусу. При цьому так хвалив каменяреву роботу, що лунало на всі Карпати, хоча груба робота не варта була і виїденого яйця.
Про схованку ніхто не довідався б, якби ліс не був власним. Танасів батько порався біля корови. Він однією рукою шкребком очищав її від нечистот та старої вицвілої шерсті, другою ніжно погладжував чистий круп. Тварина вдячно полизувала йому руку, якщо могла до неї дотягнутися. Здебільшого, потріпуючи шкірою, вона дивилась на господаря великими вологими очима в яких, якщо гарно придивитись, віддзеркалювався весь світ. Господар помітив в коров’ячих очах сполохи. Він глянув на гору. Там і вправду шугонуло вгору полум’я, присіло так само раптово як і піднялося
– Танасе, – гукнув сина схвильовано, – приблизно там де Мойша заготовляє дрова щось горить. Піди подивись. Ходи тихо. Може там щось недобре. Давно дощу з громом не було, блискавка не запалила. То тільки людська рука робить.
Через деякий час запитав: – Ну, як , Танасе, що там таке?
– Та то Мойшів син хлюпає у ватру керосин і любується полум’ям, яке шугає вище дерев. – Чомусь чи не вперше в житті збрехав батькові Танас. – Та вони ватру розклали в такому місці, що пожару не повинно статися.
Батько заспокоївся і викинув той випадок з голови, зате Танас ще довго розмірковував над побаченим.
На той час Танас уже умів ходити по лісу. Тиха звірина ходьба подобалася хлопцю. По – перше, не порушиш відвічний спокій лісу, по – друге, відчуєш себе часткою довкілля, по – третє, полюбуєшся косулею, не сполохаєш зайця, хоч він і вухатий.
Мойша також мав великі вуха, та вони були не пристосовані до життя в лісі. Йому подібні швидше почують і побачать що робиться на сусідній планеті ніж за найближчим кущем, де стояв хлопець.
Мойша саме прочищав дупло. Робота полонила увагу. Міріади великих і малих іскорок стовпом піднімались вище вершини обгорілого дерева. Дупло гуло. Протяг роздмухував вогонь всередині дерева, та ще й Мойша, весь в сажі похожий в темноті на нечистого, прошуровував отвір та постукував по дуплу. Коли горіння вщухало, Мойша брав ківшиком керосин і виливав у дупло. Спочатку там шипіло, потім вибух викидав полум’я вище дерев.
– Воювати не збирається, не хоче, рятується як може, бо жити хоче. – Подумав Танас. – Нехай інші за нього помирають.
А Мойша продовжував роботу. Послухав чи сильний протяг. Для впевненості ще й руку потримав над трубою. Швиденько зліз по мотузяній драбині з дерева, спустився в рівчак до струмка Став прислухатися, оглянувся. Мертва тиша панувала не тільки в цім закутку лісу, але й по всім краю. Моросив дощик, як це часто буває в Карпатах. Мойша взяв наперед приготовлену метрину, прогорнув намул, заклав дубовий важіль, оперши його о камінь, натиснув на інший кінець. Одна з плит подалася вгору. Клацнули фіксатори. Утворився невеличкий отвір, хоча і достатній для проповзання людини. Мойша куницею юркнув у дірку. За хвилину звідти вилетіло відро з мотузкою, за ним показалась розпатлана голова. Вона хватала широко розкритим ротом свіже повітря. Після того як Мойша вивалився з отвору, показалось полум’я з дупла. Мойша швиденько завалив отвір хмизом, вихопився на дерево, пішов, прямо таки побіг по товстелезній гілці, яка нависла над струмком. Опустивши відро, він набрав води у невеличкій гатці. Залив дупло. Воно парувало й шуміло так голосно, що Танас гострим слухом лісовика почув той шум. Потім Мойша зробив квача з довгої хворостини та ганчірки, змочив його, певне, в бензин, бо з іншої посудини. Довго водив ним в середині дупла.