Згадував, смакував.
Хижак, названий війною, перестрибнув Карпати, терзав свої жертви не лише десь на сході. Совіцьку армію били німецькі війська, тому організація ще жила, правда, найактивніших її членів відловлювали чи відстрілювали. Загинув під Станіславом Осип’юк. Мав загинути під Лембергом і Танас разом з одним із керівників проводу, та пішов на зв’язок на Рівненщину. А то поліг би, хоча стріляє влучно. Толку з того, що поклав би біля себе кількох ворогів. Ті також мають зброю і вміють стріляти, не п’ятий то десятий влучив би, бо було їх там кілька десятків, цілий немалий загін.
Хоча і так зловили Танаса.
Яким би міцним не був чоловік, всеодно йому їсти, пити і спати потрібно. Уже на Рівненщині добрався до тільки йому відомого хутора, поїв, запив узваром із сухофруктів, і зборов його сон.
Та не звіриний, коли спиш і чуєш як миша шкребеться, а мертвецьецкий. Проснувся спеленаним мотузками неначе немовля пелюшками та ще й прив’язаним до одвірка. Невдовзі появились троє молодих мускулястих мужчин, які професійно зв’язали руки за спиною.
– Ці досвідчені. – Подумав Танас. – двоє ідуть позаду недосяжними для ноги, боляче підштовхуючи. Б’ють прямо по печінці, минаючи ребра.
З таким конвоєм доставили Танаса до давно сформованого партизанського загону. Загону не загону, групи, яка тихесенько сиділа в німецькому тилу, переправляючи кого потрібно через лінію фронту.
Отож Танаса з ще декількома чоловіками серед ночі літаком доправили в далеке від лінії фронту місто. З літовища доставили у двір між двох будинків. Як пізніше узнає Танас, один слугував в’язницею для затриманих, другий для допитів. У дворі ходив вартовий.
Зразу ж повели Танаса на допит. Зв’язали ноги, поклали ниць на лавку, всього пристебнули до лавки спеціально припасованими поясами. Руки пришворкували до прикованих до підлоги ніжок. Танас вирішив на перших порах мовчати, не опиратись.
Всеодно виявили якусь непокору. Не питаючи й слова, почали молотити гумовими кийками. Танас не кричав, не стогнав, хоча оголена спина загорілась. Кати взялися за куски тросу виплетеного у вигляді ціпка. Чотири удари, чотири рваних рани. Танас всеодно мовчав. Слідчий мовчав, тільки пильно придивлявся, намагаючись визначити, який вид катування найбільш дійовий, чого катований найбільше боїться. Вдарили кілька разів по п’ятах від чого нестерпно заболіло в голові. Слідчий не дозволив більше бити, а то катований може помішатись, що не дасть дістати відповіді на запитання.
– Зізнавайся, ти бандерівець? – Нарешті запитав слідчий.
Танас мовчав.
– Альошо, посоли і нехай відпочиває. Попереду ще багато розмов. – Позіхаючи мовив слідчий.
Альоша з кривою посмішкою густо посипав рани сіллю і Танаса відволокли в сусідній будинок в підвал до такого як він сам бандерівця.
Той другий, інтелігентного виду чоловік років тридцяти п’яти, оглянув Танасову спину і з сумом тихо мовив:
– Зламають в кінці кінців тебе, юначе. Маєш лише попередню обробку. Дали тільки знати, як воно болить.
Він як про щось буденне спокійним рівним голосом розповів про тутешні методи заставити признатись в тому, чого і в помислах не мав не те що не робив.
Ще не такі тут наговорювали не тільки на знайомих, друзів, рідних, але й на самого себе, чим підписували їм і собі смертельний вирок. Мені прийдеться витримати третій найголовніший метод допиту. Через сіль, ломку пальців у дверях, вогонь я уже пройшов.
Ранком за Танасом прийшли ті само двоє що вчора катували.
– Ану, вуйку, пішли. Крок вліво, крок вправо – битий будеш.
Один пройшов попереду Танаса, другий позаду. Піднімались по східцях таким же порядком. В будинку для допитів конвоїри стали по боках. Біля дверей в кінці коридору біля кімнати для допитів безпечно проходжувався внутрішній вартовий. Він звернувся до супроводу:
– До Сомова? Його ще немає. Не заздрю я цьому хлопцеві. Від Сомова допитувані не йдуть, їх волочуть. Він відвернувся від полоненого неначе від трупа.
Трійка приблизилась до вартового. Танас неначе зробив великий крок, вдарив ногою вартового в поперек. Той, здавалось, відірвався від підлоги, врізався обличчям у стіну, падаючи розбив шибку. Миттєво Танасові руки – лещата обняли конвоїрів за голови. Майже непомітний порух. Голова нижчого конвоїра зблиснувши лисиною повернулась вліво, одночасний ривок правицею і кашкет із зорею глянув вправо. Танас спорожнив кобури конвоїрів. Зняв пістолети із запобіжників, підбіг до вхідних дверей, приклав вухо до них.