Зовнішній вартовий віддав честь придирливому капітану Діденку, отримав зауваження що до затяжки пояса, що полегшило втечу Танасові та вбило капітана. Офіцер гаркнув залізною хвірткою, вартовий пішов подивитися, що то за шум в коридорі слідчого ізолятора, до якого заборонялось не тільки заходити, але й зазирати.
– Певне, хлопці не витримали і відводять душу ще в коридорі, чухають, розминаючись, кулаки. – Подумав вартовий.
Тільки но він просунув голову у привідкриті двері, як Танас хряпнув його руків’ям пістолета по кокарді. Капітан завжди шукав навіть боковим зором якісь неполадки, цього разу помітив щось неладне біля дверей. Неначе ноги мелькнули. Продовжуючи шукати очима вартового, капітан помітив, що з дверей вискочив зарослий чолов’яга. Не встиг він доторкнутися до кобури, як вдарило в груди. Світ закрутився і згас. Кілька стрибків заховали Танаса за рогом будинку.
Підполковник Бабій лютував.
– Вам ловити приморених вошей. Не те що зі шпигунами, з блохами не справитесь! – Вичитував він.
– Багато смертей бачив. – Оправдувався Сомов, – сам у цій справі петраю, а щоб скручували голови неначе курчатам та й ще таким орлам, такого ще не приходилось бачити. Це, певне, закордонний вишкіл. Гляньте що натворив! Вдарив у спину – хребта поламав, у голову – мозки перемішались, стрельнув з такої відстані і влучив, при тому стріляв на бігу. Снайпер. Славний бандит хоча й молодий.
На що Бабій тільки буркнув:
– Нічого, рано чи пізно він буде тут. – Уже чітким голосом скомандував. – За роботу. Такого не спіймаєте. Нічого даремно сили тратити. Після відповідної підготовки сплануємо операцію по його затриманню. Капітану Щербакову залишитись!
Офіцер перестав складати папери в теку., приготувався записувати.
– Не для запису. – Гаркнув Бабій. – На явку не повідомляти.
– То її знешкодять, скоріше всього уб’ють.
– Нехай, Хуторянка працювала не за ідею. Отримані гроші відробила. Вона – відпрацьований матеріал. В іншому місці працювати вона не здатна. Безпека – то її власна справа. Не думається, що йдучи на такий небезпечний заробіток, Хуторянка не подбала про безпеку. Нам, можливо, ще одного бандита спіймає.
Тим часом Танас сидів у розвалинах, чекаючи на одяг. Люди ледачі істоти від природи. Чи то буде прекрасний газон (Обійти його означає зробити пару лишніх кроків ), чи завали всеодно людина старається пройти навпростець. Вона по – варварському знищить красу, або оживить руїни. Танас спостерігав. Пройшла жінка, згодом високий худий чоловік.
– Штани впору, – подумав, – піджак куций. – У нього плечі шириною з мою шию, тай ноги як у багатої китаянки минулих століть. Такий черевик налізе мені хіба що на великий палець. А переодітись потрібно, бо по одежі мене можуть пізнати, опис одежі обов’язково повідомлять кому слід. Ще кількох людей пропустив Танас. Нарешті появився вдалині дебелий старий. Він пірнув у завали, лише голова мелькала іноді над купами битої цегли. За ним на невеличкій відстані поспішала жінка. Старалася не відставати, аби не так боятися. Все таки захист.
Зустрів Танас чоловіка за рогом майже зруйнованого будинку. Хоч місто знаходилося далеко від фронту, але люди придумали літаки, щоб скоротити відстань. Жінка через якісь пару хвилин завернула за ту саму руїну, та не побачила попереду імовірного захисника. Вона набожно перехрестилась і майже побігла дальше.
Танас переодягся. Залишив лише піджак, тому що невідомий був дуже тельбухатий і його одежина легко могла одітися на Танасів піджак. А два піджаки влітку – підозріло.
– Ось іще одна безневинна жертва. – Тупо подумалось Танасові. – Не розрахував, сильно вдарив. Все таки хвилююся.
На сторонні думки часу не вистачало. Під ногами стелилися кілометри небезпечної дороги. Через кілька днів вечором, після переходу умовної лінії фронту, спіймав коня. Тварина ще не здичавіла. Певне привикла до людини, тому далася в руки. Так що Танас рухався круглу добу, вдень ішов пішки, ведучи в поводу коня, вночі дрімав на нім. Ще коли йшов до фронту, кидав до рота кусочки хліба та овочі з чоловікової рогозяної корзини, після фронту хліб закінчився. Виручав підніжний корм.
Нарешті досягли хутора, де Танаса пов’язали. Круком кружляв навколо самотньої садиби, весь час звужуючи кола.
Пильно вдивлявся в довкілля.
– Тут має бути засада, але де ж вона. – Думав. – Спостерігав круглу добу. Засідку не знайшов.
Ще на підході відпустив коня. За скотиною не жалкував, бо користі з неї мало. Танас не впевнений, що більше їхав ніж ішов, скоріше навпаки. Жаль ставало сухоребру конячину, яка під його вагою похитувалась, тому і не їхав верхи. Кінь виручав лише вночі