Він – дух гір, він виражатиме їх помсту. У цьому парубійкові щось є, коли перша справа така серйозна. Досвідченому і то не всякому по – зубах. Вірно сказано, довіряй своєму. В даному випадку надія на свіже око, якому набагато краще видно.
Трохи помовчали чи під впливом Танасових пригод, чи кожен думаючи про своє. – Знаєте, брате Танасе, у нашому проводі відбувається щось подібне до ваших пригод.
Почалось з вас, тепер я розумію, чи з того, що отруїлися грибами дев’ятеро людей. І це – хлопці, які збирають їх з раннього дитинства, вірніше, як тільки сп’ялися на ноги. Прийшли ми вечором у криївку, провели бесіду, поставили завдання і швиденько назад, хоча й запрошували залишитись. Наша людина, яка була зі мною, відговорила мене затриматись. Через кілька днів перевірили, чому не виконуються наші вказівки. Не було кому розповісти, що саме скоїлось. У перекинутій тарілці знайшли залишки грибів. Дали хлопці залишки грибів собаці, а він не захотів їсти як тільки понюхав. Втекла розумна тварина. Спіймали іншого. Цей також понюхав і не їсть. Прийшлось нагодувати насильно. Менш ніж за годину здох. Що через несвіжість жарених грибів засумнівались, бо знали напевне, грибна отрута не може так швидко подіяти. Доповідають, апостол проходив поблизу, кілометрів за сім. Про криївку він знав, міг зробити крюк кілометрів п’ятнадцять.
Це нас насторожило. Наші працюють роками. Здається всі перевірені ділом. Ще раз таємно пройшлися по всіх, нічого нового не виявили. Правда, є у нас один Грицюк. Що вам про нього сказати? Працює також довгенько при тому добросовісно, навіть не
просто на совість, зверх добросовісно.
Читати літературу любиш? – Після Танасового заперечливого похитування головою, продовжив, – в усякому випадку про Овода з Корчагіним знаєш. Він є і тим, і другим. –На жаль Танас не знав обох в чому чесно признався. – О…е…е…Такий він якийсь праведний, ідейний у нашому ділі, тому кличку отримав – Апостол. Батьки його звідціля, сам він народився і до армії жив в селі в Оренбуржжі. Не захотів служити Сталіну, прийшов до нас. Ось Апостолу не вдається промацати нутрощі, що само собою підозріло. Хотіли через батьків, та війна закинула їх на Далекий Схід чи в Сибір. Туди не поїдеш. Допитувала Апостола наша людина. Вона дійшла висновку, таки жив він у тому селі. Дали Грицюку завдання ліквідувати одного чекіста, то він з усмішкою його пристрелив. Ззаду, у тім’ячко. Той, певне, нічого не відчув. Смерть наступила моментально. Заманили Апостола у пастку. Хотіли наші хлопці переодягнені у вояків Совіцької Армії взяти його на допит. Куди там. Він як звірюга накинувся на них. Зламав одному пальці, другому вивихнув руку, третьому пошкодив ногу, четвертого так трахнув об землю, що й зараз головою не покрутить. Чотири чоловіки не могли спеленати одного, мабуть тому що ми його пожаліли, наказали не покалічити, не те що вбити. Добре що без зброї був, а то наробив би ще більшого лиха. В цей же день прийшов до нас і про все доповів як оце ти. Таке вміння ще більше насторожило нас, але, як вияснилось, за кілька кілометрів бігав до райцентру, аби стати самбістом. Ще тоді він, бачиш, мріяв достойно служити своєму народу, тому просив учити його бойовому самбо. Отакий наш Апостол – мексиканець. Отож, займись ним, Танасе, це – твоє завдання. Він тебе не знає. Прикинься простачком, може що вивідаєш. Тільки будь дуже обережним.
Чи то від втоми, чи від довіри спала напруга, Танас відчував себе розковано, вільно, готовим до подальших дій.
– Так, так, видно міцний горішок Грицюк, – тихо водночас твердо сказав Танас, – та ми його розгриземо, як сказав Петро. – Видно найшла коса на камінь. Тільки каменем буде Танас. – Подумав оунівець і продовжив розповідь про Грицюка.
– Недавно він підстрелив нашого вояка. Отак як оце ми Апостол говорив з нашим зв’язківцем, в кущах заховався наш чоловік. Не хотілося показувати його Апостолу.
– Ти сам прийшов? – Питає Апостол.
– Так, так. – Відказує зв’язківець
Раптом ні з сього, ні з того стрельнув у згусток темноти в кущеві. Попав гад, роздробив кістку. Прийшлось відняти руку. Нам же доповів, що стріляв у звіра чи людину яка підслуховувала. Знову ми пошились в дурні, самі себе звинувачуємо.
– Мені потрібно з ним походити, необхідно поближче до нього придивитися. – Попрохав Танас.
– Влаштуємо – Почулася відповідь. – Завтра вночі підете в наш загін у гори. Звідси півтора десятка кілометрів. Він із завданням, ти ще з одним вояком провідниками. Одного його ми нікуди не пускаємо. Він багато знає, тому ми стараємось залишити його без зв’язку, якщо він з красними. Пильнуй Танасе!