На ранок кільце солдат стисло село. Підійшла колона військових вантажівок. Зібрали люд.
– Дві години на збори, – наказав якийсь полковник, – харчами запастись на десять – двадцять діб. Кого застанемо в господі, розстріл на місці, двір спалимо. Поїдете в Сибір, там не допомагатимете бандитам. Стислося серце, коли подумалось:
– Краю мій, краю, заберуть твоїх добрих господарів, хто тебе доглядатиме? Чужинець, буде то монгол чи москаль, тебе, мій краю, тільки плюндруватиме
Та ще й прибіг Іванко, котрий вибрався пораненим з села. Весь в крові, та не зважає на біль.
– Чому ви тут сидите? Ідіть рятуйте! – Кричить. – Це всеодно що вашу неньку гвалтують, а ви розглядаєте в бінокль, як то робиться. Песі голови ви а не захисники!
Не витримав я. Наказав знищити полковника і сховатися в глухих нетрях. Що я міг зробити з групою в сім чоловік та трьома під допитними.
Пішли виконувати наказ п’ять вояків. То відходь же, коли вбили того полковника, вони ні. Вв’язалися в бій. Загинули всі, герої.
Тільки тепер я зрозумів, наша боротьба на сьогодення безнадійна, вона теперішня спрямована в майбутнє. Потрібно так наструнчувати відданих людей.
З плачем повантажив люд клунки на машини, сам рушив колоною під конвоєм на перегін, куди доходила запасна колія .Ішли кілька годин. На людей чекав потяг сформований з теплушок, але без паровоза. За якусь годину обжили вагони. Настало важке чекання перед від’їздом у невідоме. Яких тільки розмов не точилося серед людей. Дехто домовлявся навіть втікати, та після першого застреленого спроби не повторились. Люд змирився зі своєю долею. Вартовий отримав подяку за влучну стрільбу, люд ще оного трупа. Снували офіцери, перераховуючи людей у вагонах. Переводили сім’ї з вагона у вагон до положення стоячи.
– А як спатимемо? – Протестували деякі. Отримували відповідь:
– По черзі.
Під вечір відпустили люд з потягу додому. Зразу ж появився у бункері Танасів брат Богдан. Він довгенько мовчав, та було видно, що якась думка бентежить його, не дає йому спокою.
Ти як хочеш, – звернувся він до Танаса, – ми вирішили здаватись. Сам розумієш, це не зрада. Поразка на цей раз. Так що даремно людей не губіть. Мама ще кілька років тому казала, ‘ обуха батогом не перебити’. Настане колись і наш час.
Геть з перед моїх очей! – З відчаєм у голосі гаркнув Танас, застогнавши мов смертельно поранений звір.
Пізнім вечором викликав Танас вуйка Гаврила з хати.
– Що ж воно буде? – Почав Танас. – Нас же весь народ підтримує. Ми – не роздільні
– Ну ні, – заперечив вуйко Гаврило. – ті також на плакатах пишуть ‘ Народ і партія єдині. Єдністю з народом ще довго маніпулюватимуть кому тільки не лінь. Не ображайся, Танасе, сумно продовжував вуйко Гаврило, то вам так хочеться. Вас підтримує лише певна частина народу. Давай глянемо правді у вічі та трохи поміркуємо. Якби ще при Христі народ та Христос були заодно, то євреї давно жили б у божому царстві. Якби Леніна підтримав весь народ, то давно побудували б комунізм. У сім’ї частенько брат брата не підтримує. Народу що, просто потрібно краще жити. Всього лиш, і це – законна вимога до всякого вчення. Запам’ятай, масами заволодіє будь – яка ідея тільки через добробут. Житиметься краще, дякуючи ідеї, тоді вона правильна. Ось наприклад, серед ночі прийшли ваші хлопці до скупого Станіслава і просять підтримати їх овечкою. Він сам із тих, які з кожного з них по сім шкур злупив би та не в змозі. Хлопці з автоматами. Можна разом з вівцею голову втратити. Краще нехай пропадає вівця. Якби не ніч, хлопці побачили б, що Станіслав втішається думкою, мовляв, я ще вас попатраю.
– Ми ж для них виборюємо волю, свободу, самостійність! – Вигукнув Танас.
– Ти хочеш волі для всього народу, Станіславу потрібна свобода оббирати ближнього. Тільки він маленький павучок – хижачок, а десь на нас чатують величезні акули.
Вони хочуть самостійно грабувати Україну, і не ділитися з хижаками з інших республік. Якщо такі доберуться до влади, то розтягнуть вони Україну по власних норах. Заберуть у люду навіть жебрацьку торбу.