Боявся стріти своїх, тому що вони аж сюди приїздили на заробітки. Але вони не брали до гурту чужих, не тинялися, тому що весь час працювали. Бункер був строго засекречений, доступ до нього мала зовсім мала група вояків. Зустріти знайомого по криївці майже неможливо. За чутками земляки
працювали в іншому кінці області, так що існувала мала вірогідність зустрічі.
Кадровик з одним із майстрів щось побачили в Танасові, тому що направили бригадиром в третю бригаду. По приїзді в тайгу почув Танас слабенький гуркіт пилок, в’яле поцюкування сокир та шум зрідка падаючого дерева. Він мовчки взяв ‘ дружбу ‘ у перекурюючих лісорубів, перевірив наявність бензину і завів її. Пилка заграла в його руках, при дотикові до дерева заспівала пісню переможця. За годину Танас звалив стільки дерев, скільки вся бригада за зміну. Він тільки вигукував:
– Вали.
Два дужих лісоруби впирались в стовбур довгими рогульками, валячи зрізуване дерево в потрібну сторону. Майстер поцокав язиком, похитав головою.
– Я все життя роблю на лісоповалі, а такого лісоруба як ваш бригадир ще не стрічав. – Кинув на ходу, ідучи до машини.
Група колишніх в’язнів трималася осторонь від бригади. Ватажком цієї зграйки був ленінградець Жора, такий собі миршавенький чоловічок з пацючими рисами обличчя.
– Ти знаєш, – звернувся він до Танаса, – від роботи коні дохнуть. Ти не боїшся копита відкинути.
Танас з ненавистю глянув на Жору, хотілося але не сказав:
– З дитячих років не люблю пацюків, завжди їх знищував, давитиму і надальше.
– Замість того з притиском, з розстановкою стиха мовив:
– Хто не робитиме, той не їстиме. Зарплату дамо також по труду. Вся бригада ділитиме гроші.
Жора подав команду:
– Всі по робочих місцях! Робити як отой хохол показав. – В його словах прозвучала насмішка. Танас тільки трохи почервонів та пограв жовнами.
– Жора зі своїми корешами, здоровилом Іваном і ще з чотирма такими як сам, сіли біля пенька грати в карти на соснові голки, які при получці замінялись карбованцями.
– Грошей не хватає. – Пожалівся Іван.
– Граємо на половину зарплати перших шести по списку. – Відповів Жора.
Вечором, коли стомлені лісоруби сідали за довжелезний стіл, Танас наказав поварові та його помічниці:
– Отим шістьом за окремим столом їжу не подавати, вони сьогодні не робили. Поснідають, там побачимо.
Жора стукнув алюмінієвою кружкою по столу і прошипів:
– Ну, ти в мене потанцюєш, падла. Замочу.
Іван було рвонувся з – за столу, але Жора притримав його, зашепотів щось на вухо. Коли Танас підбивав подушку з сіна, лягаючи спати, відчув щось металеве під рукою.
Чиясь добра душа озброїла його чим тільки змогла. Цим вона попередила, знай, з в’язнями хоч і в минулому жарти погані.
Давно так не спав Танас. Чув як хропуть і сопуть лісоруби, як виходять і заходять сонні люди у вагончик, як мочаться за ним. До ранку нічого не сталося. Ще зовсім не розвиднилося, коли Танас з пилкою в руках подався в кущі. Там він заховався і почав спостерігати за вагончиком в якому жила шестірка. Четверо з шести відвідали туалет, двоє ні, хоча вже покликали на сніданок. З столової – вагончика було набагато ближче до кущів аніж до туалету.
Танас швиденько проковтнув їжу, знову непомітно заховався в кущах, куди мали привичку бігати лісоруби. Він весь час озирався. Ніхто за ним не слідкував. Шестірка з апетитом снідала, але Танас був битим у цих справах, тому розмірковував так:
– Може слідкує за мною якийсь кандидат на нари. Не може Жора не мати таємних помічників, якщо він не зовсім дурень. Танас помилявся, бо не мав справи з такими типами, лісоповал – не боротьба за незалежність. Лісоруби прямо з вагончика – столової потяглися на лісосіку. Один з шестірки вручив Івану сокиру і побіг до туалету, другий поспішив до Танаса в кущі. Він завертівся недалечко від Танаса, вибираючи місце, де б його присісти.
– Зовсім як пес. – Подумав Танас. – Навіть в цьому залишилось в нього мало людського.
Танас рубонув ребром долоні по шиї, як це не раз робив у бункері. Він узяв в одну руку пилку, у другу як дужку відра, пояс на ногах непритомного, пішов у напрямку розроблюваної ділянки. Битий очумався від того, що здоровенний чобіт давив то на живота закаблуком, аж завоняло фекалієм, то носком на груди. Чобіт погойдувався, або не давав дихати, або видавлював кал.
– Це тобі не радянський суд, – байдужо мовив Танас, – де розбираються що до чого і як, де можеш отримати кілька років тюрми якщо не відкупишся. Я тебе вмить прикінчу. якщо ти не даси відповіді на мої запитання. Завожу пилку, розріжу тебе хоч і навпіл. Уже мертвим потримаєш її, щоб відбитки залишилися. Скажу, мовляв, хотів порізати оте дерево, що лежить на дорозі, спіткнувся, впав і сам себе зарізав. Видно п’яний був як чіп. Експертиза знайде в твоєму шлунку та крові чефір. Танас завів пилку і запитав: