На спускові лісовоз різко зупинився, мало не опершись бампером о ‘ бобика ‘. Двоє кинулися до кабіни лісовоза. Рвонуло привідкриті дверці, в які Танас мав намір виглянути. На Танаса глянуло дуло нагана.
– Гроші! – Вимогливо наказав господар ствола. Щоб показати що він не жартує, стрельнув у напрямку переднього колеса лісовоза. Не встигла рука знову наставити нагана на Танаса, як мимоволі поповзла вгору. Наган пульнув у небо. Спотворене болем обличчя глянуло на Танаса, тієї ж миті Танасова долоня у врізалась у міжбрів’я. Потім вхопила за волосся. Рука зігнулась, ствол поліз у горло. Затріщала чуприна готова відокремитись від голови. Танас обняв нападника як рідного брата за голову і продовжував засовувати бандитовою рукою ствол у горло. Другий бандит дивився на цю картину мов зачарований. Водій також завмер. Наган майже з руків’ям заглибився в рот. Другий грабусь кинувся до своєї машини. Він встиг лише взятися за ручку дверцят. Танасова лапа вхопила, певне, не тільки за одяг але й за шкіру, бо чоловік завив по звіриному, можливо й з переполоху. Колеса ‘ газика ‘ зашурхотіли на місці, за мить машина стрибнула з місця, вирвавши ручку дверцят з руки нападника, не дала
забратись до кабіни, сама помчала, але не далеко.
На повороті за скелею розкрило пащу провалля, очікуючи нову жертву. Там їздили всі шофери особливо обережно, з побоюванням поглядаючи в сторону провалля.
Танас взяв другого грабуся під руку неначе начальник портфеля, тріснув його по шиї як кролика, бо той ворушився, поніс його до провалля. Десь внизу горіла машина. Густий дим піднімався з ущелини. На дим пожбурив Танас свою ношу. В прірву полетів грабіжник з порваним горлом., за ним наган. За весь час не промовив Танас ні слова, не подав жодного звуку, навіть голосніше не сопів, лише по закінчені події наказав:
– Про бачене – нікому ні слова. Націди трохи бензину, помию руки та спалю закривавлену одежу. За них не переживай. Вони нас не пожаліли б, вбили б. Такий у них ризиковий промисел, або вони, або їх.
Шофер замінив колесо. Торба з грішми лежала собі на сидінні. Танас, здавалось, любувався природою.
– Поїхали. – Буркнув шофер. Сіли в кабіну. Балакучий шофер мовчав до самих вагончиків Йому весь час здавалось, що поряд сидить жовтоокий, хоч насправді чоловік мав чорні очі, уссурійський тигр. В любу мить він може розтерзати його своїми лапищами митими в бензині. По приїзді шофер назад не вертався, не вечеряв, завалився спати. Довго йому не давав заснути тигр, все ворушив лапою неначе кіт давно задушене мишеня.
Справи в бригаді де дальше більше ладились. Навіть серед лютої зими, коли дихати потрібно не на повні груди, щоб не застудити легені, бригада перевиконувала норму.
Гроші і харчі доставлялись вчасно. Колектив кидали ледарі чи їх просто виганяли, хто хотів заробити горнувся до Танаса. Двоє зеків з чотирьох покинули бригаду, зате прийшла нова команда, вони чефірили, але й працювали краще каторжан.
Вирубка досягла величезного розпадку. На його краю зручно примостилося село. Село не село, так зо три десятки хат. Громадою заправляв Семен Іванович, хоча кликали просто Сенею чи старим Сенею, бо був ще й молодий. Саме старий Сеня появився на лісорозробці біля багаття, де грілися лісоруби.
– Де ваш старший? – Запитав він після того як поздоровався.
– Де найчастіше падає дерево, то його робота.
Сеня довго любувався вправною роботою.
– Щось ти не схожий на старшого.
– Чому?
– Старші мають привичку походжати з палицею і підганяти робочий люд, ти з пилкою та ще й весь обірваний.
– У мене всі хочуть заробити, вірніше стараються заробити, тому не потрібно їх примушувати. Вони самі себе заставляють. Що ви хочете, діду? Говоріть без вступу, пошвидше. Робота не чекає.
– Після роботи заходь до мене. Третя хата з цього краю, від вас. Розмова є. Серйозна.
– Добре. – Згодився Танас і завів пилку. Знову застогнала тайга, проводжаючи в останю дорогу дерева – велети.
Вечором зайшов Танас до Сені. Там його чекали десятка півтора мужиків за багато накритим столом.
– Ну якщо стіл накрито заради мене, то я скоро стану губернатором, то биш, першим секретарем цього краю. – Подумав Танас. Глянув на відро серед столу, скривився. Сеня помітив криву посмішку, тому сказав:
– Стіл накрито не тільки тому що зібрались мої нащадки та друзі з якими я пізнавав тайгу, провів в ній все життя. Тебе ради також. Сідай, пий бражний мед та закушуй.
– Е ні, – заперечив Танас, – знаємо ми вашу медовуху. Хоч вона стріляє не в голову, а в ноги, всеодно всі справи вирішую на тверезу голову, тай взагалі я мало п’ю.