– Не будемо ходити навкруг та навколо. – Поважно мовив дід Сеня. – Певне, ти знаєш, що таке наше. Це всеодно що моє, тільки для всіх в селі.
Танас згадав своїх чотирнадцять десятин під лісом і серце стислося.
– Моє таки моє, наше то наше. – Подумав.
– У тому лісі, де ви маєте різати, промишляв звіра мій дід, батько, я і сини мої. Любить там водитися звір. Все дерево не зріжете тільки дичину розженете. Поверніть краще вліво.
– Де рубати від мене не залежить, – задумливо сказав Танас, – хіба що можу помилитися.
– От і добренько. – неначе дістав згоду усміхнувся Сеня. – Якщо повернеш , то і нам, і вам вигода. Вам ближче до дороги, дерево там краще, мої внуки матимуть де полювати.
– Повернемо вліво. – Запевнив Танас, миттєво зрозумівши державну і людську вигоду.
Найважливішу справу залагоджено. – усміхнувся в бороду Семен Іванович. Танас чекав що ще скаже старий. Яка інша справа.
Дід почесав справжнім роговим гребінцем сиву бороду.
– Я навіть стояти на белебні не люблю. Мені подавай дерева, кущі, щоб вітер свистів не у вухах, а у вершинах. Давно Танас помітив, що навіть у вітряну днину у лісі затишно, але глянув на Семена Івановича не розуміючими очима. Той погляд запитував:
– А я тут при чім?
В розмову втрутився ще один бородань. Заросле волоссям обличчя не вказувало на вік. Може сорок, бо не видно сивини, очі молодо поблискують, у шести десятирічного те саме буває.
– Якщо ви виріжете ліс навколо села, то стоятиме воно, як лисий чоловік без шапки на дощі чи хузі. Крім того грубка горить взимку круглу добу. Тільки перестанеш топити, в хаті холодно. Потрібно багато дров. Тут ми їх заготовляємо.
– Бачив, бачив, – зауважив Танас. – На таких дровах можна ще одну Венецію побудувати. Раніше сказали б, корабельний ліс на дрова пускаєте.
– Е, паря, зараз за кривим деревом добрий десяток верстов потрібно відмахати. – Включився в розмову ще один чоловік. – От після вас ліс пригодиться хіба що на дрова, хоча для промисловості це не так вже й важливо.
– Он япошки уміють навіть з кори меблю виготовляти.
– Згода, ви господарі в цім краї. Москвичі навіть заслання в такій глухомані не відбувають. На тому тижні починаємо від дороги.
Танас піднявся і рушив до дверей.
– Е, паря, це – не діло, – з образою в голосі майже вигукнув Іванович. – Ми тебе давно за хорошу людину поняли. Бачиш, звернулися не у райвиконком, до тебе. Так що сідай за стіл, питимемо медок.
Сусід по застіллю розповідав Танасу:
– Медок, вірніше медова бражка чи названа медовухою, готується з осіннього меду, який не можна лишати бджолам на зиму бо похворіють. Взимку він бродить. До меду розведеного водою додають дріжджі в певній пропорції. В такий спосіб отримують бражку.
Танас слухав неуважно, тому сусід не вдавався до подробиць, тільки додав:
– Дехто дістає хмелю, той робить медовуху на хмелю.
Господар замінив пусте відро на повне. Черпали хто скільки хотів. Танас сумнівався чи пити третій кухоль, чи ні. Він глянув на щупленького сусіда. Той зачерпнув половину кухля.
– Наберу повний. – Вирішив. – Від перших двох в голові тільки посвітлішало. Зовсім не сп’янів. Та й напій такий пахучий, солоденький. Чому б не випити.
Рипнули двері. Зайшов хазяїнів син Григорій. На поясі теліпалися заяча та соболина шкурки. Він повісив їх біля грубки розмерзатися. Скинув доху, не просту: верх з рисячих шкур, виворіт з вовчих ворсом до тіла Такі ж штани та ще більш складніша взуванка. На запитливий Танасів погляд, йому пояснили:
– Тепло одівається, бо навіть в мороз приходиться ночувати в тайзі на лапнику.
Григорій, потерши руки, сів біля Танаса, хильнув з морозу майже повну склянку поданої горілочки. Запахло спиртом.
– Та це ж спирт. – Здивовано сказав Танас. Чому ви його називаєте горілочкою.
– У нас спирт називають горілочкою, все інше винцем. Правда, винця у нас в цей час майже не буває, тому що замерзає в дорозі.
Після випитого спиртного чорт вселяється в людину. Григорій заговорив голосніше і трохи чванькувато. При спробі встати Танаса потягло назад, ноги зробились ватними. Господар знай міняв пусте відро на повне, багато мужиків п’ють і не закушують.
Під дверима загавкав собака, згодом заскімлив. Григорій ляснув себе по лобові долонею, виліз з – за столу і направився в сінці.
– Молодці, нагадали привичку. – Буркнув він. – Я годую спершу собачок, потім сам їм. Танас перемагаючи земне тяжіння, також подався на двір трохи освіжитися.