Мороз зразу ж вчепився в тепле тіло, заставив його зіщулитись.
– А я думаю, чого це вони у хаті курять. При такому морозі поки покуриш, то й вуха обморозиш. Бррр.
Танас хотів вернутися в тепло, але в сінцях наштовхнувся на Григорія. Той накинув на плечі Танаса одежину і запропонував:
– Глянь , які в мене собаки! На всю тайгу соболятники. Сука навчає синка професії та життю – буттю.
Танас з сінець спостерігав, як сука трощила морожене м’ясо, одночасно відганяючи більшого за себе синка, поки той не отримав свого шматка. Вона не побігла до синового куска лише облизнулась, вирила лапами та писком нору в кучугурі снігу.
Синок тим часом доїв свій кусок, потяг носом повітря, вловив тепло нори і сунувся до неї. Мудра мати не взяла його під теплий бік. Натомість пес викотився з нори. Вслід показалась пащека готова кожної миті попортити псу кожуха чи подерти вуха на ремінці за непослух. Може й не пошматувати, лише дати доброго прочухана. Пес ще деякий час побігав по очищеній від снігу доріжці, мостився під дверима, та Григорій нагнав його звідтіля. Собака взяв приклад з матері. Він вибрав найбільшу кучугуру, в ній швиденько вигріб нору. Забрався до неї. Мала. Частина хвоста ззовні., коли ж ним неначе ковдрою потрібно вкритися. Докопав нору і зник до ранку в ній. Потріскуючий Морозенку, собакам ти не страшний.
Танас міцно заснув під мірно заспокійливо – тихесеньке гудіння груби. Для людини основне – спокій. Не часто тіпає тебе – довше проживеш. На ранок, була саме неділя, за сніданком Григорій розповідав про різні випадки на полюванні. Як заядлий мисливець, вірніше професіонал, потроху перебільшував. Розслабились господарі і всі присутні, тим більше, що приходили тільки всі вчорашні гості. Знову з’явилось відро з ще м’якішим медком, весело забігали оцупкуваті пальці по маленьких гудзичках гармошки. Дивно було, що вони натискають замість трьох одну кнопку.
Григорій попрохав Танаса:
– Подай но ножа, допоможу хазяйці струганину вчинити.
Танас поглядом обшарив стола, ножа не побачив, витяг і подав свого. Григорій вибалушився на ножа замість того щоб піти в комору, взяти кусок мерзлого м’яса і тоненькими смужками порізати його.
І не дивно що задивився, ніж вигравав синім надприродно відшліфованим діамантом. Григорій попробував лезо нігтем, потім на зуб, поклав ножа на палець. Кінчик з жалом переважував ручку.
– Оце да! – Захоплено вигукнув Григорій. – Він кістку також струже як м’ясо?
– Майже так само, лише зусилля прикладаєш трохи більші. – Відповів господар ножа.
Зійшлися чоловіки подивитися та попробувати на зуб ножа, поцокали язиками тай подалися в комору. Кожен хотів попробувати диво – ножа в ділі.
Ніж не давав спокою кожному мисливцю, через те за столом влаштували справжній аукціон. Почали з високої ціни як для мисливського ножа.
– Даю сто. – Запропонував перший.
– Е, що там сто, даю двісті. – Вигукнув другий.
Григорій неначе господар ножа порився в кишені, витяг гвіздок, поклав його під лезо. Потекла тоненька стружка ніби з – під різця тільки зовсім світла. Зразу ж ціна підскочила до п’ятисот і шести сот. Хто зна, на скільки підскочила б ціна, коли б Танас не сказав:
– Не продається, подарунок до дня Ангола.
Хто ж такі цінні подарунки підносить? Ти ж не король, цар чи який – небудь вельможа. – Запитав Семен Іванович.
– Чи можна вважати ножа подарунком? – Пита себе Танас. – Чи просто заробіток чи винагорода, хоча дань Ангола тим числом був.
Більше року не працює Танас на руднику. Відговорила Марічка.
– Поробиш там, – переконувала вона, – дістанеш силікоз, дадуть другу групу тай поганяй до ями.
Хоча на руднику платили добрі гроші, та життя було миліше. Зароблені раніше сотні розтринькали за короткий час, зате легені залишились чистими, тільки й пам’яті залишилось що ніж.
Працював на руднику коваль Осип. Змалечку робив з дідом та батьком у кузні. Підріс, молода кров заграла. Вона, відсутність розуму та велика сила примусили самотужки довершувати навчання ковальській справі за колючим дротом аж дванадцять років.
Не вернувся додому на Полтавщину. Прив’язала до сопок, тайги та вільної ріки чорноока напівкавказького походження дівчина. Стала жінкою та мамою. Кавказ передав її такі риси характеру, які сподобалися б кожному чоловікові, не магометанські зате і не європейські. Щось середнє, якраз миле серцю Осипа.
Діти росли тонкими і гонкими, хоч батько був приземкуватий кремезний чолов’яга. Щоб їм поговорити з низькорослою людиною, приходилось нагинатись.
Осип ковалював. Як художника мореніста тягне поглянути на море, так і Осипа манила кузня. Перший писав полотна, коваль творив ножі. В того купляли картини музеї, Осипові ножі служили поколінням мисливців. Танас заказав ножа.