– Зробіть такого, щоб міг брити і залізо стругати. Говорять, ви на таке здатні.
– Коли появиться натхнення, буде зроблено саме такого. Приходь місяців через три. Танас пішов до кузні з контори, коли звільнявся з рудника. Всеодно потрібно якось згаяти час. В конторі мав чекати десь біля двох годин. Було трохи незручно, бо не пройшло три місяці.
– Як моє, замовлення готове? – Запитав Танас не дивлячись в очі.
Коваль мовчки подав ножі в коробці Танас підійшов до протертої шибки у віконці, ретельно роздивився вироби. Потім узяв у ліву руку жменю березової кори, яка слугувала підпалом при розпалюванні горна, затис лезо, правою натис на ручку. Ніж вигнувся, назад не випрямився на якусь долю міліметра. Танас глянув на лезо і похитав головою. Другий також чомусь не сподобався. Третій при нагинанні вистрелив. Осколок, вибивши скло, вилетів надвір. Танас поклав обломки в коробку, сам рушив до дверей. Осип почервонів, догнав Танаса, дав йому нового ножа, попрохавши:
– Випробуй оцей.
Танас тільки глянув на виріб, зразу ж заявив:
– Беру, скільки?
Він не продається.
Танас незадоволено глянув на коваля, чого, мовляв, голову морочиш. Тим часом майстер продовжував:
– В молодості сам гнув п’ятаки хоч однією, хоч двома руками. Ломити ножі не приходилось. Тепер їх випробовую на злом у лещатах. За те що вмієш випробувати й оцінити виріб, бери на згадку, дарую.
Ошелешений подарунком чоловік мало не забув подякувати майстрові, тому що задивився на витвір мистецтва.
– Дякую! – Пролунало аж на виході. В захваті в дворі нагнув берізку товщиною з руку, стяв її одним махом, задоволено посміхнувся.
Ще з годину сидів під будинком управління рудника, як в дитинстві мережив бука.
– Не мастак я про таке розповідати, – мовив Танас, – подарував один знайомий в день народження.
Чоловіки розуміюче закивали головами, один Григорій не здавався.
– Он бачиш на стіні рушницю з довгим стволом. Зроблена вона на заказ одного пана, який приїжджав до нас полювати. Мій прадід виграв її змагаючись з паном у стрільбі. Ото стрілець був!
– Я також виграв би. – Недбало кинув Танас підбадьорений медком.
– Що? – аж вигукнув Григорій. – Ти виграй хоч у його правнука.
– Хто ти такий, чемпіон світу? – Засміявшись, запитав Танас. (Звісно, де чарка, там сварка).
– Чемпіон не чемпіон, але ставлю рушницю проти ножа, та ще й даю фору в один постріл. Подивимось який ти стрілець. – Буркнув Танас про себе. – Не чесно з моєї сторони, одначе хвалька комусь треба провчити. Після того як чоловіки заклалися, негайно взято дрібнокаліберку, всі чоловіки подалися на двір. Іванович накинувши доху з вовчої шкіри, вийшов за ними. Він спостерігав, як Танас випробовував зброю. Перевірено спусковий гачок на плавність. Видалено патрона. Танас ретельно оглядає ствола зсередини. Кілька разів притискає приклад до плеча. На мушці соснова гілка, ні шишка. Перший постріл – кінчик шишки летить в гілля, другий – шишка розрізана навпіл, третій – остаток падає в сніг. Чоловіки поволеньки перекурили, терпляче чекають, Танас все стріляє. З більшої і більшої висоти падають куски шишок і гілочки.
Семен Іванович відокремився від гурту. Все ясно. Уже в сінцях, розминаючись з Семеном Івановичем Захар забубонів:
– Куди йому братися. Григорій кращий стрілець на всю округу.
– Ой не скажи, – заперечив Семен Іванович, – видно цей молодий чоловік все життя має справу зі зброєю. Дід виграв, а Гришатка не на того натрапив. Це – ведмідь – шатун, від такого чого завгодно можна чекати. Не лісорубом він родився, та робить за двох – трьох професіоналів. Як на мою думку, то він переможе. Не піду дивитися на синову ганьбу. Перед таким не варто вихвалятися.
Через деякий час чоловіки поверталися до хати. Семен Іванович зупинив одного з них.
– Розкажи, як там діло було. Відчував, Григорій програє.
Чоловік пошкрібся в голові, опустив її неначе був винен. Розповів запинаючись, часто прокашлюючись: – Взялися збивати шишки. Якщо шишка не впаде, то програш. Григорій скинув у сніг п’ять, цей стрілець чотири. Руки під кожуха, пальці на тілі відігрівають, поки суперник стріляє. Згодом взялися підстригати ялинку. Григорій зрізав п’ять гілок. Той неначе ножем стяв своїх чотири. Ввіткнули в сніг паличку на великій відстані, давай відбивати кусочки. Чиї рівніші, той виграв. Таким способом переможця не визначили. Все таки куля не ніж. У лісоруба , певне, трохи рівніші. Перевага, стріляє швидше. Вони не могли знати, що Танас у бункері з такої самої гвинтівки не тільки попадав у мух, з ганяв їх обов”язково.