– Тільки переконана, – завірила лікар, – результати будуть якнайкращі, бо такі здорові у цьому відношенні жінки стрічаються рідко.
Лікар сказала правду. Не маючи віри, Марічка заметалась по області. Побувала у районній, поїхала в обласну лікарню, відвідала шамана, знайшла знамениту в цім краї знахарку, яка лікувала і травами, і словом. Скрізь однакова відповідь:
– Десятикратно годна в мами.
Почала вчащати до церкви, жодної служби не пропускала. Ревно просила Бога, але вже не за себе, а за Танаса. Бог і чорт вели боротьбу за Марійчину душу, бо навіть коли молилась в голові невідв’язно дзвеніли слова підпилої знахарки. Після того як знахарка ощупала Марічку, криво усміхнулась і прорекла:
– Чого ти до мене приперлась? Хіба ти не відчуваєш, що тобі потрібна не знахарка, а добрий жеребчик, а то й два.
Нечистий перемагав як і всі останні тисячоліття.
Коли повернулися з пасіки, зустрів земляка. Той бідкався:
– Уже три роки хворію і з кожним роком сильніше. Ще недавно вибивав гопака на сцені будинку культури рудника. Якраз там працював. Тепер дихати важко, задихаюсь, хоча нічого не болить. Зароблені здоров’ям гроші швидко розійшлися, позаяк привикли жити розкішно. До хорошого швидко привикаєш.. Добре що жінка місцева, шишкуємо і гроші капають. Цього року не знаю як викручуватись. У мене зовсім духу не вистачає, баба там не потягне. Мені хоч трохи б твого здоров’я. Поїхали, брате, з нами. Не покаєшся. Гроші розділимо навпіл. Матимеш тисяч п’ять – шість за якихось півтора місяці. Уговорив, хоч не довго переконував.
Розмашистим чоловічим кроком з рушницею в руках та речовим мішком за плечима попереду крокувала Марфа.. Ланцюжок замикала дівчинка років дванадцяти з напівпустим рюкзаком на спині. Уже відстав розчервонілий Дмитро.
– Ідіть вчотирьох, я прийду пізніше. Дорогу знаю. – Зупинився, присів, неначе витратив усі сили на сказане. Марфа змахнула сльозу Обізвався синок:
– Не плач, мать, нічого з ним не станеться, попрацює і зможе вернутися. На майбутній рік я зможу збивати шишку. Він не піде. Це зараз не знаю чому вони з дідом настояли.
– Далеко йти? – Запитав Танас.
– Верстов сім – Загула купа волосся ніби підфарбованого в брудно – сірий колір. Он за тією сопкою.
Танас ніяк не міг пристосуватися до темпу ходьби. Він привик ходити по лісу швидко, а тут старе і мале, ніяк не поспішиш. Нога за ногою добралися до вершини сопки. Марфа оголосила перекур. Мала обняла сидячу матір за талію і миттєво заснула. Коли настала пора рухатись дальше, Марфа майже з плачем заторсала малу. Дитя поставлене на ноги мимоволі опускалось на килим з голок, стараючись згорнутись калачиком та продовжити сон.
– Не муч дитину, – ніяково буркнув Танас, поклав біля Марфи інструмент подібний до дерев’яного молота тільки значно більшого, посадив дитину на коркоші. Мала лупнула очима, обняла Танаса за голову, закрила йому одне око. Той рученяти не забрав лише блаженно усміхнувся.
– Пішли. – Наказав голосом який не терпить заперечень.
– Волосата голова давала вказівки:
– Сильно по стовбуру не гати, бо дерево покалічиш. Два рази не бий, багато шишок впаде. Білці і птахові взимку не буде що їсти, і так їх грабимо.
За кілька годин Танас навчився правильно стукати. Дід майже не збирав шишку, все дивився на чоловіка і старався зрозуміти, як можна так швидко навчатися. Він в такт ударів помахував головою, одобраючи кожен з них. Дмитрів тесть чекав Танасової помилки, та так і недочекався. Він нагнувся до шишки і контролював удари слухом. Неначе в танці підходив Танас до височенного кедра. Удар по стовбуру – падають кедрові шишки. Дмитрова сім’я збирає їх, зносить в засіки прибудови до зимівника.
– Якщо так дальше піде, – радіє Дмитро, – то зберемо горіха в два рази більше ніж торік. Добрий урожай, якраз для такого роботящого чоловіка як оцей вуйко.
А Танас помахує важелезним “молотом” неначе дитячою іграшкою. Пар валить з – під розстебнутого ватника та роса капотить з розпашілого обличчя.
– Дядьку Танасе, трохи відпочиньте, а то не встигаємо зібрати набите.
– А ви піднатужтесь. – Відповідає хлопцю Танас, продовжуючи мірно постукувати по стовбурах.
Першим упав на коліна Дмитро. Поки що вони лише поболювали а не напухли. Дмитро прив’язав на коліна рукави від старого ватника. Тепер йому стало легше повзати під кедрами. Скоро маленька стала присідати, під вечір оперлась на одно коліно. На другий день і в малої, і в діда появилось чи то взуття, чи то одяг.