Мова
Картина що відкривалась ії зору була настільки неймовірною, що вона не відразу почула гуркіт. Цей гуркіт дедалі ближче перекривав потік мови, вона не відразу зрозуміла що цей гуркіт то є ії переповнене почуттями серце. Посмішка осяяла обличчя і завмерла в щасливих очах. Бруківка стелилась попід ногами, вся її сутність плила в такій рідній для неї течії. А всього декілька годин тому вона навіть не здогадувалась як це коштувати свою рідну мову, плисти в ній, дихати нею. Мова – яка вона? Що вона для неї, для суспільства? В її країні нажаль спілкування рідною мовою не є чимось буденним, особливо в ці складні часи. Вона сама не здогадувалась про те як мова може дати відчуття захисту, відчуття дому, безпеки, любові. І зараз, дозволяючи своїм кросівкам нести іі крізь потік маленьких вуличок, пахощів щойно завареною кави та мокротиння дощу, вона несміло пробувала мову на язик, коштувала ії відтінки, крок за кроком поринала в неї все глибше та глибше, дозволяючи стати своїм повітрям, частиною неї самої. Тепло її країни наповнювало її серце, душу, відчувалось поколюванням у кінчиках пальців. Легкий сміх злетів у повітря. Хто ж знав які саме почуття викличе її подорож. Вона закрила очі і поринула у гомін людської балаканини. Так саме балаканини, де інде вона була безглузда, але переповнена усіма відтінками веселки, смакувала кавою, теплотою, залишала після себе легкий присмак квітучих полів, червоних маків, перекликалась у повітрі народним співом, прискорювала дихання. Хотілось нести це почуття крізь цей тяжкий час, дозволяти промінням рідної мови відкривати кольори, давати захист, почуття що ти справді в своїй країні, що не просто одинак, ти частина чогось великого, чогось що крок за кроком не звертаючи на біль, на кров навкруги, на сміх колись рідних людей, підіймається ї йде далі. І з кожним кроком павутиння одної мови переплітається з іншою, ні не знищує її, а надає чистий вільних шлях поряд.
Лише скоштуйте і вам сподобається …
Мова, вона твоє єство, ти перебираєш маленькі але такі важливі для тебе миттєвості життя, чуєш слова любові від рідної для тебе людини, ти живеш і вона живе не поряд з тобою, в тобі, вона є твоїм серцем, легенями, твоїм сміхом, болем, веселкою кольорів, потрібно лиш відкритись і поринути у цей дивовижний світ почуттів.
Лица
Взгляд взгляд так прямо
И режет угловатость слов
Открыты сильны грани
За масками слепцов
Как часто мы меняем лица
День ото дня в полшаге от
И режет кривизна во взглядах
Черствее черствого стает
И фальш плескает ядом
День ото дня меняя ход
Слепцы внимают лицам
Ступая поступью шутов
Там в зазеркалье криво
Правдивость оголяет тон
И лица те не лица
И голоса лишь гулкий звон
Но маски стали ближе
Вперяясь глубже в лик
Они нам слепком станут,
В последний раз играя роль
Конец