Він упізнав кота Абеля! Він упізнав його і в тій морді, і в очах цієї шльондри!
– Абель! – закричав пан Луцик. – Ти знову мене переслідуєш! Але я тебе знищу! Знищу!
Він ухопив важкий металевий свічник і кинув його в Сюзанну Абель. Свічник пройшов крізь її тіло і вдарився об стіну, аж тиньк посипався. Сюзанна Абель зникла, мовби її й не було.
Тієї ж ночі знов почув хурчання мотора. І голоси.
– Спить, наче невинна дитина, – прохрипів чоловік.
– Убивця, – сказала жінка похмуро.
Пан Луцик міцно заплющив очі й почав прокручувати в голові нову симфонію, музика заповнила його мозок. І, здавалося, жоден інший звук не здатний прорватися крізь неї. А проте прорвався…
– …убивця котика Абеля не повинен спати, як невинна дитина! – виголосила жінка.
«Я не вбивця!» – захотілося крикнути панові Луцику, але страх скував його м’язи.
– Ні, ти вбивця! – напосідала жінка. – Вбивця з садистичними нахилами! Закопати живцем у землю! Що може бути жахливішим?!
– Зараз він сам переконається, яка це втіха!
Тієї ж миті пан Луцик почув, як на нього сиплеться земля.
Він заборсався в ліжку, навіть розплющив очі, але земля відразу ж їх присипала, спробував закричати, але земля затовкла рота. Ще встиг вловити, як від’їжджає авто, перш ніж захлинутися під товщею землі.
Вранці прокинувся весь зіпрілий. Кімната залита лагідним сонячним світлом.
– Усе це тільки сон! – радісно скрикнув.
І виплюнув з рота землю. Виплюнув просто на ковдру, а потім довго її розглядав, наче якусь рідкісну копалину. То таки й справді була земля. На зубах ще скрипів пісок, і язик беріг її смак.
То це був не сон?
В двері постукали. Увійшла господиня.
– Перепрошую, ви вже встали? Вам лист… Пане Луцик, тут якась пані принесла вашого котика.
– Що? – сполошився пан Луцик. – Якого ще котика?
– Ну, Мацька… Чи як там його. Бідолаха так змарнів… Певно, десь був завіявся на зальоти, хі-хі… Сказано, кіт… Я йому молока налила, то він хлебче, аж труситься…
Пан Луцик тетеріючим поглядом провів господиню і розірвав конверт.
«Шановний пане Луцик! З великим задоволенням повертаю вам дорогого котика Абеля. Спробуйте відшукати для нього дрібку ласки й милосердя. За що він, сирітка, терпить? За свою любов до вас? З палким привітом!»
Рипнули двері, і до покою зайшов кіт Абель. Він і справді виглядав жалюгідно – вихудлий і облізлий, тепер ані на хвилю не нагадував колишнього перського красунчика. Кіт пильно подивився на пана Луцика і, гонорово почимчикувавши до грубки, згорнувся під нею калачиком.
Пан Луцик пошкодував, що у нього нема револьвера. З якою б насолодою він всадив цій потворі з півтузина куль! Раптом пригадав, що в підвалі є ще трохи трутки для щурів. Це саме те, що потрібно. Він любить молочко? Чудово. З труткою воно ще й не так смакуватиме.
Та коли підсунув котові тарілочку з отруєним молоком, почув лише обурене шипіння. Кіт був ображений і контактувати з паном Луциком не збирався.
– Нічого, дорогенький, я недаремно читав «Історію інквізиції». Ти загинеш у мене в жахливих муках. Хай знають це ті, хто тебе підіслав до мене!
З тими словами пан Луцик вхопив кота і хотів було запхати в чорний «дипломат», як несподівано відчув біль у скронях – короткий і різкий, мов постріл. Це тривало тільки мить, але в цю мить він, здавалось, втратив свідомість. Коли отямився, то не відразу второпав, що з ним діється. Лежав у когось на колінах. І хтось його лагідно гладив долонею по… по шерсті…
Пан Луцик повернув голову й переконався, що перетворився на кота. Той, хто тримав його в себе на колінах, був не ким іншим, а паном Луциком.
Це було настільки жахливо, що кіт Луцик випустив кігті й обережно попробував ними ногу, на якій лежав. Це відчуття виявилося ні з чим не порівнюваним. Уявив себе могутнім тигром, у якого всі запобігають ласки.
Тепла рука гладила йому карк, і він чув, як його зморює солодка дрімота, хотілося спати і снити про нетрі пралісу. Але, напруживши всю свою волю, кіт Луцик не піддався дрімоті й зіскочив з колін на підлогу.
– Киць-киць, – почувся лагідний голос господаря.
Отже, я став котом, а кіт Абель став мною… Хто ж затіяв цей дикий жарт?
– Пане Луцик! Пане Луцик! – пролунав ще зі сходів пронизливий голос господині.