Насупила брови, тупнула ногою. Мусить вертатися до Септімуса, бо вже майже пора йти їм до сера Вільяма Бредшоу. Треба вернутися і сказати йому, треба вернутися до нього, бо він сидить на зеленому стільчику під деревом і говорить сам із собою або з тим небіжчиком Евансом, якого вона бачила тільки одного разу в крамниці. Був тихий хороший чоловік, найліпший друг Септімуса, загинув на війні. Але на війні таке стається. Усі мають друзів, що загинули на війні. Усі від чогось відмовляються, коли одружуються. Вона покинула дім. Приїхала сюди, у це страхітливе місто. А Септімус узявся думати про жахливі речі, і вона б так змогла, якби схотіла. А їй із ним уже непереливки. Каже, що за стіною в спальні чути якісь людські голоси. Місіс Філмер вважає його дивакуватим. Уже всяка всячина йому привиджується: недавно бачив голову старої жінки в листі папороті. Але ж може бути щасливим, коли хоче. Їхали в Гемптон-Корт на другому поверсі автобуса й були щасливі. У траві висипали червоні й жовті квітки, як плавучі лампочки, сказав він, і всю дорогу балакав, щебетав і сміявся, вигадуючи всілякі історії. І раптом каже: «А тепер ми покінчимо з життям», вони стояли на березі ріки, і він подивився на воду таким поглядом, який вона бачила в нього, коли повз них проходив потяг чи проїжджав автобус, ніби щось його заворожує; відчула, що він хоче піти від неї, і вхопила його за руку. Але по дорозі додому був цілком спокійний, цілком розсудливий. Наводив докази, чому їм потрібно покінчити з життям; пояснював, наскільки злими є люди, як він наскрізь бачить їхнє брехливе єство, коли вони йдуть вулицею. Він знає геть усі їхні думки, казав він, він знає геть усе. Навіть про сенс буття, казав він.
А потім, коли вони прийшли додому, то він уже й на ногах не міг встояти. Ліг на канапу й благав тримати за руку, щоб не впасти донизу, бо він падає, падає, кричав, що падає в полум’я! Бачив обличчя людей на стінах, які з нього сміялися і всілякими паскудними словами його обзивали, а ще руки, що показували на нього пальцем з-за ширми. Але ж нікого не було. Почав гучно говорити, наче комусь відповідати, сперечався, сміявся, плакав, зробився дуже збудженим і казав їй записувати всілякі дурниці. Суцільну маячню, про смерть, про міс Ізабел Поул. Вона з ним більше не витримає. Але треба вертатися.
Ось вона вже недалечко від нього, бачить, як він видивляється на небо, щось белькоче, потискує собі руки. Але доктор Голмс каже, що нічого серйозного. А що це тоді? Чому він, коли вона сіла біля нього, аж кинувся, подивився скоса на неї, відсунувся, відсахнувся, показав на її руку, схопив руку і так моторошно дивився на ту руку?
Мабуть, тому, що зняла обручку? «Рука дуже схудла», — сказала вона. «Поклала обручку в сумочку», — сказала вона йому.
Він відпустив руку. Усе, нема їхнього шлюбу, подумав він, із болем, із полегшенням. Мотузка перерізана, він підносився, вільний, як і було сказано: він, Септімус, повелитель людей, має бути вільним; єдиного (аякже, дружина викинула обручку, пішла геть від нього), єдиного його, Септімуса, покликано значно раніше за масу інших людей з метою осягнення істини, для розуміння сенсу буття, яке нарешті після всіх трудів цивілізації — греків, римлян, Шекспіра, Дарвіна, а тепер, власне, його — має відкритися… «Кому?» — запитав він уголос. «Прем’єр-міністрові», — відповіли голоси, шерхотячи над його головою. Про верховну таємницю слід повідомити кабінетові міністрів; по-перше, дерева живі; наступне, злочину нема; наступне, любов, всеосяжна любов, мимрив він, хапав ротом повітря, тремтів, із великими потугами видобував слова для надзвичайно глибоких і складних засадничих істин, які для свого висловлення потребували неймовірних зусиль, зате змінювали світ цілковито й повік.
Злочину нема, любов, повторив він, намацуючи картку й олівець, аж тут надбіг скай-тер’єр і почав нюхати його штани, і він страшенно здригнувся. Пес перетворювався на людину! На його очах. Він не міг на це дивитися! Жахливо, просто жахливо бачити, як собака стає людиною! Собака за мить подріботів собі геть.
Божественно милостиве небо, безконечно благе. Воно пожаліло його, пробачило його слабкість. Але яке наукове пояснення (позаяк пояснення обов’язково мають бути науковими)? Чому він здатний бачити крізь тіла, зазирати в майбутнє, знати, що собаки перетворяться на людей? Очевидно, теплова хвиля впливає на мозок, який завдяки еонам еволюції і став аж настільки чутливим. Якщо висловлюватися науковою мовою, то, імовірно, плоть розчиняється у світі. Отже, його тіло настільки піддано мацерації, що залишилися самі нервові волокна. Воно вуаллю лежить на скелі.