— Учениця восьмого класу і завагітніла! — розпалював себе Порфирій Федотович. — Стид, ганьба на весь Київ!
— Може ж, вона ще й не вагітна, — осмілилася заперечити Тамара Олексіївна. — Олена Степанівна принаймні про це не говорила.
— «Ще не вагітна»! — пирхнув Порфирій Степанович. І вдарив долонею по блискучій стільниці: — Так буде вагітною! Кому, як не вам, знати, що трапляється, коли дівчата починають спати з хлопцями! — Порфирій Федотович натякав на предмет, що його викладала Тамара Олексіївна. — Гаразд, — посмикав бровами Порфирій Федотович, — годі дискутувати... Що ви збираєтеся зробити з тією...
— Грищенко, — несміливо підказала Тамара Олексіївна. — Грищенко Люда.
— З цією Грищенко. — В Порфирія Федотовича було зараз таке обличчя, наче він торкнувся дуже брудного. — Що будемо робити?
— Не знаю, — відповіла зовсім уже розгублено Тамара Олексіївна. — Я за цим, власне, до вас і зайшла.
Порфирій Федотович затарабанив по столу пальцями: він думав. Завмерла Тамара Олексіївна з пошаною дивилася на нього.
— Тоді слухайте, дорога Тамаро Олексіївно, що я вам пораджу. — Порфирій Федотович ніколи не наказував — тільки радив. Але посмів би хто не виконати його поради! — Вона комсомолка?
— Так. Тиждень тому прийняли.
— Як же ви так? — докірливо похитав головою Порфирій Федотович.
— Але ж ми нічого не знали!
— Мусили знати... Ну, гаразд, тепер уже пізно про це говорити... Негайно збирайте комсомольську групу восьмого «Б». Головне: добитись од неї твердої обіцянки не зустрічатися більше з тим хлопцем. І протокол не забудьте. — Порфирій Федотович уже думав про те, як йому в разі чого виправдатися перед вищим начальством. — Ага, ще одне, — коли Тамара Олексіївна вже підвелася, — до батьків її не ходили?
— Ще не встигла.
— Обов’язково сходіть. Треба зробити все, щоб врятувати цю дівчину. Якщо не пізно.
— Все, Порфирію Федотовичу?
— Поки що все. Коли збираєте збори?
— Завтра, бо сьогодні всі вже розбіглися. Після уроків.
— Добренько. Якщо зможу, прийду, послухаю.
Тамара Олексіївна вийшла од директора не така розгублена, як була до того: вже знала, що мала робити. Думала про те, як провести завтрашні збори комсомольської групи, їй хотілося, а разом і не хотілося, щоб директор був на тих зборах. Боялася, що знову при ньому розгубиться, а це ж, відчувала, не те, що провести урок: тут буде набагато складніше. А з другого боку, коли що не так, директор підкаже, допоможе. Та й відповідальність не та.
От про що в першу чергу думала Тамара Олексіївна, не маючи жодного сумніву в тому, винна чи не винна Люда Грищенко.
Іще треба було провідати батьків. Тамара Олексіївна збиралася зробити це сьогодні ж, увечері, коли вони обоє прийдуть із роботи, та одразу ж згадала, що саме сьогодні і саме увечері вона домовилась із одним молодим чоловіком піти в молодіжний театр на модну виставу, квитки на яку було так же важко дістати, як квиток на літак у літній сезон. До того ж молодий чоловік дуже подобався Тамарі Олексіївні, і, хоч у них ще не зайшло так далеко, в неї вже стали появлятися спокусливі думки про затишне сімейне гніздечко, яке на них чекає в майбутньому.
Вистава була й справді дуже цікавою, до того ж молодий чоловік, який дуже подобався Тамарі Олексіївні, дивився не стільки на сцену, скільки на неї, від чого спектакль їй іще більше сподобався, і коли вони вийшли з театру і пірнули в темряву травневої ночі, в уже сонні вулиці великого міста, які раптом наче роздались ушир, коли він узяв її під руку, і притиснув і повів, проводжаючи, їй було хороше, як іще не було, здається, ніколи.
Прощаючись уже під будинком Тамари Олексіївни, вони довго цілувалися — все не могли націлуватись. Потім Тамара Олексіївна понесла смак його поцілунків у сонну квартиру, де уже давно спали батьки, роздягнулася швиденько і, щасливо всміхаючись, пірнула у приємну прохолоду постелі, відчуваючи всім тілом чистоту і подушки, й простирадла, й ковдри: мама таки поміняла білизну. Й одразу ж заснула — міцним сном людини, яка дуже щаслива і яку не мучить сумління.
Спав і Порфирій Федотович, директор взірцевої школи, — навіть уві сні строго блищав головою, а брови чорніли спокійно та рівно — брови людини, для якої наперед усе розписане, а несподіванки зведені до найменшого мінімуму. Розмірено цокотів будильник (Порфирій Федотович завжди просинався рівно о шостій, щоб у будь-яку погоду вирушити в ранкову прогулянку парком: цього він навчився у великого Гете), світив рівно нічник — усе, що було в кімнаті, дихало повагою до свого господаря. Навіть зорі, здавалося, боязко заглядали у вікна, не сміючи порушити сон цієї людини.
Наковтавшися таблеток (вона таки добре нахвилювалася протягом дня), спала міцно й Олена Степанівна, і її навіть не тривожили сни, як це траплялося майже щоночі.
Спала й Люда Грищенко, не відаючи навіть, що завтра чигає на неї. Прийшовши після зустрічі з Оленою Степанівною додому, вона ще трохи поплакала (добре, що батьки були на роботі!) і була деякий час дуже сердита — не тільки на вчительку, яка отаке їй наговорила, а й на всі предмети в квартирі. Їй не хотілося й жити на світі, що не завадило, однак, із апетитом пообідати, бо мама наварила улюбленого пісного борщу з грибами й квасолею, а потім поставити пластинку з піснями Висоцького, і Висоцький її трохи втішив, і вона поробила всі уроки на завтра, та коли лягла, то знову пригадала зустріч із Оленою Степанівною і довго не могла заснути.
Спали й усі члени комсомольської групи восьмого «Б», сном-духом не відаючи, що їх завтра чекає, а серед них і Людин сусід по парті — Коваленко Сергій, редактор загальношкільної стінної газети, чим він дуже пишався, і закоханий до безтями в Люду, що намагався від усіх приховати. Але останнє йому не вдалося: ввесь клас давно уже знав, по кому сохне Сергій. Та й Люді він був не байдужий: вона так і спалахувала, коли з ним стрічалася під школою, де він щоранку на неї чекав. Але хто кого любить, хто кого зраджує, це мають з’ясувати наступні збори, проведені Тамарою Олексіївною, якщо вони взагалі будуть спроможні щось з’ясувати. Спало все місто з його великими й малими трагедіями, що ставилися невидимим отим режисером, який ніколи не зважає на наші смаки чи уподобання і часто опускає завісу тоді, коли ми й не сподіваємось.
Збори комсомольської групи розпочалися рівно о другій, тут Тамара Олексіївна була великим педантом: не було ще випадку, щоб вона хоч на секунду запізнилася на урок. Порфирія Федотовича саме на другу викликали в райвно, і він сказав проводити збори без нього, бо невідомо на скільки там затримається.
— Будьте тільки построгішою, — пораяв Тамарі Олексіївні.
Комсомольська група зібралася в спорожнілому класі, що від того здавався дуже незатишним. Учні спершу посідали по своїх звичних місцях, але Тамара Олексіївна наказала пересісти ближче до столу.
— А мені й тут добре! — заперечив одразу ж Кость Нижник: він найчастіше встрявав у суперечки з учителями. І ще відзначався тим, що заперечував будь-яку істину. Йому нічого не варто було засумніватися навіть у тому, що Земля кругла й обертається довкола Сонця.
— Пересядьте сюди! — тоном, що не допускав заперечень, наказала Тамара Олексіївна. — Ми не почнемо збори, поки ви не сядете попереду.
Нижник знехотя підвівся. Ішов до першої парти з таким видом, наче робив бозна-яку послугу вчительці.
Обрали президію зборів: головою — Сергія Коваленка, секретарем — Валю Мордовець, Нижник, щоправда, не без лукавого наміру запропонував обрати секретарем Люду Грищенко (і Люда, й Сергій так і спаленіли обоє), але Тамара Олексіївна, звісно ж, цього не могла допустити:
— Секретарем буде Валя Мордовець.
Проголосували: хто — за, хто — проти. Проти Валі Мордовець голосував один Нижник.
Валя, незмінна староста класу й кругла відмінниця, акуратно примостилася біля столу, звела на вчительку віддані очі.
— Який порядок денний, Тамаро Олексіївно? — вже тримала ручку над чистим аркушем паперу.
— Пишіть, — почала Тамара Олексіївна (у зразковій цій школі, починаючи з сьомого класу, до учнів зверталися тільки на «ви»). — Протокол номер сім... Написали?.. Слухали... Про негідну... Про негідну по-ведінку, — диктувала Тамара Олексіївна, — ком-со-молки... — Тут вона трохи затнулася, побачивши, як насторожилися учні. І вже швидко, наче відрубуючи, закінчила: — ...комсомолки Людмили Грищенко.