- Що, - питаю, - нема?
- Нема! - каже.
А бекасів, товариші, треба смажити, не розчиняючи їх, з потрухами, з уздром.
Ах, яка це смачна, благородна, ніжна дичина!
1945
ВОВК
I
Мисливцеві, що йому вперше в житті доводиться їхати чи йти полювати вовка, раз і назавжди слід обов'язково запам'ятати стару нашу народну приповідку:
"Не бійсь вовка, - сідай у хаті".
Вовк - хижак і хижак лютий, кровожадливий, - проте боятися його нема чого.
Кіндрат Калистратович Моргниоко давній і досвідчений убийвовк, - так він усім розповідав і всіх учив, що вовк - звір надто полохливий і боязкий.
- Ось послухайте, - казав усім Кіндрат Калистратович. - Живу, як знаєте, я на хуторі і якраз на узліссі. Кошара моя стріхою аж на ліщину ніби налягає. От вовк і нанюхав моїх овечок. Продер глупої ночі під стріхою в кошару дірку та й уплигнув серед овечки. Ну, в кошарі, звісно, гвалт, - вівці: "ме-е-е!" та й у хліві, - а хлів поруч, - корова в рев! Я почув, вискочив з хати та прожогом у кошару. А воно щось сіре повз мене під стріху - шелесть! Крізь дірку проскочити не встигло, як я його за хвіст, а воно, видите, вовк. Ну, лякливий же, я вам скажу, звір! Така вже, звиніть, неприятність! Хоч що ви мені тут кажіть, а вовк - звір кріпко полохливий!
А на нашу думку, це ще не такий сильний аргумент за вовчу полохливість, бо хто знає, яка б "неприятність" вийшла, коли б вовк зненацька вхопив Кіндрата Калистратовича, ну, не за хвіст, а взагалі ззаду... А Кіндрата Калистратовича ми всі знали за хоробру і сильну духом людину.
Та хоч вовк, може, й не такий уже сильно полохливий, проте ще раз кажемо:
"Не бійсь вовка!"
Полювати вовка - це для мисливця і честь, і обов'язок, бо хто ж таки не почервоніє й очей долу не спустить, коли йому скажуть:
- Сидите ви тут, сидите, охотниками прозиваєтесь, а у Вербовому хуторі вчора вовки трьох овець зарізали та телиці лівий задок од'їли.
- А де це Вербовий хутір?
- Од Зачепилівки кілометрів не більш як п'ять буде. Як доїдете до могили, так дорога вліво піде, тією дорогою й їдьте. Ярок переїдете, беріть праворуч, та понад ярком, понад ярком, нікуди не звертаючи, якраз у Вербовий хутір і в'їдете...
- А вовки хіба в самому хуторі?
- Ну, на хуторі спитаєте кривого Степана, - він знає, де вовки. Той усе на світі знає. Давній охотник, тільки правов не вибрав.
- Чи не в Перещепиному це лісі? - кидає Кіндрат Калистратович.
- Та, мабуть, що в Перещепиному. Де ж їм більше бути, як не в Перещепиному... І лісу чимало, і самі ж вам ярки та балки. Тільки в Перещепиному. Вовка там, як хмари! Закурить нема?
- Закурюйте?
- Так почекайте, - устряв знову Кіндрат Калистратович. - Як у Перещепиному, так чого ж нам тоді до Вербового хутора їхати? Перещепине - воно ж біля Розлогого хутора, а Вербовий - так він же біля Кучерявої балки... То, може ж, то вовки з Кучерявої балки?
- Мо'й так! Воно, конешно, вовк, конешно, звір! Правильно! Тільки в Кучерявій! Густа балка і чималенька балка. Ох, і вовка там! Як завиють, - волосся дротом!
- Так тоді давайте до Вербового вдаримося! Це - в Кучерявій!
- Так-таки до Вербового й прямуйте. То там спитаєте кривого Степана, - його всі там знають. Той вам і розкаже, й покаже. Він усе знає, бо охотник давній, от тільки що оце тепер правов не вибрав.
- Ну, поїхали! Прощавайте! Спасибі, що сказали!
- Щасливої! Підсипте ще махорочки! Запашна махорка!
- Закурюйте!
- Спасибі. Так, як ярок переїдете, беріть зразу понад ярком, і аж до самого Вербового. Три ж овечки й телиця, - государству ж збитки які. Ніззя, треба винищити. Бувайте здорові!
II
Ну, значить, переїхали ярок, взяли праворуч, та понад ярком, понад ярком, нікуди не звертаючи, прямісінько у Вербовий хутір.
- Тррр! Драстуйте, бабусю!
- Драстуйте!
- Де тут, скажіть будь ласка, кривий Степан живе?
- Кривий Степан?
- Еге! Охотник!
- Так він же тепер не охотник: він без правов! А живе він... Одна... Друга... Третя... Четверта... П'ята... Шоста... Сьома... за четвертою хатою повернете в уличку. Тією вуличкою у самісінький двір так і в'їдете.
- Спасибі, бабусю!
- Тільки сьогодні неділя, мабуть, його вдома нема, на охоту пішов.
- Та то вже як там буде!
За четвертою хатою вулички нема. Стали.
Бабуся кричить:
- Та куди ж ви? Вже проїхали!
- Та то ж, бабусю, третя хата, а не четверта!
- Дивись, а я думала - четверта. Недобачаю вже я. Не тільки вулиці, а вже й нитки в голку не вштрикну. Завернули у вуличку і прямісінько в двір.