- Драстуйте, Степане! як вас?..
- Іванович...
- Степане Івановичу! Це ви охотник?
- Охотник то я, конешно, охотник, так тільки не встиг правов виправить. Без правов. Не охочусь тепер...
- Вовки, кажуть, одолівають тут вас?
- Ні, такого щось не чувать! Тихо з вовками, хвалити бога, тихо поки що... Зайчики, ті, конешно, попадаються. І густенько... Лисичку іноді торохнеш... Буває...
- А троє овець хто зарізав?
- Троє? Не слихав! Позавчора Секлета, одноосібниця, заколола, так не вівцю, а кабанчика...
- А телиці зад хто од'їв?
- Що ви, товариші? Це - брехня, вірте совісті, брехня. Десятий рік я старшим корівником. Коли хто навіть ударить, строго взиськую, а не то, що цілі зади од'їдать... Хто ж це вже підкопується?!
- Та ні, ми, Степане Івановичу, про вовків!
- Які такі вовки, коли в мене по 2000 літрів на фуражну корову, а вони - "зади од'їдають"? Хай знімають, коли не вірять!
Розтлумачуєте, кінець кінцем, у чім річ, і Степан Іванович заспокоюється.
- Так у вас про вовків, значить, не чуть? А так поблизу де-небудь?
- Говорили, що кілометрів за п'ятнадцять звідси, у Попівському, ніби виють. І що справді ніби комусь зад од'їли... Не знаю тільки кому - чи телиці, чи комусь іншому...
III
- Поїдьмо, товариші, на Попівське! Може, там справді щось організуємо, - каже Кіндрат Калистратович. - Там-таки справді бували облави на вовків і там-таки і справжній мисливець, бо має і прапорці, і зможе зібрати гучків-загонщиків, і знає, де поставити на номера. А я як фахівець у цій справі навчу вас, як полювати вовків облавою.
- Поїдьмо! Забились, так уже поїдемо. Сьогодні, може, вже не встигнемо, ну що ж, лишимося, завтра й пополюємо!
Поїхали.
Кіндрат Калистратович, давній убийвовк, розповідає про вовчу облаву.
-- Ой, цікава ця штука, товариші, облава на вовка. Вовк залягає на день у густій хащі і там лежить до ночі і тільки вночі виходить од'їдати телицям зади, різати овечки та лошата. Досвідчений охотник зарані вже знає, де вони і, бо прислухається до їхнього виття, а то й сам, виючи по-вовчому, викликає їх на відповідь, щоб уже напевно знати, де саме вони лежать. Коли це все вже вивчено, тоді призначається облава. З'їздяться мисливці, зарані сповіщаються загонщики, з двох боків те місце обтягується шнурком, з прив'язаними на ньому прапорцями. З одного боку, де прапорців нема, розставляються на номерах охотники, а навпроти, здалека, заходять загонщики, запускаються, коли єсть, собаки... Звір піде на охотників, убік він не побіжить, бо боїться прапорців... От, значить, обложили, стали. Загонщики чекають знака, коли починати... У лісі тихо-тихо... Іноді тільки трісне гілочка, упаде шишка, стук - стукне дятел...
Ви стоїте й "прочісуєте" зором свою територію: де стежка, де галявина, - щоб зарані вже знати, як бити вовка, коли він піде - чи просто на вас, чи, може, трохи праворуч чи ліворуч. Ви ж знаєте, що й праворуч, і ліворуч на номерах ваші товариші-мисливці. Отже, щоб не допустити його на їхню територію, а щоб вовк був ваш! І тільки ваш! От почалися гони. Крик, шум, гам. Тріщить десь ліщина, гавкають собаки, стріляє старшина загонщиків... Не ліс там у загонщиків, а пекло. - Га-ла-ла! Тю! Го-го! Ух! Ох! Та-ра-ра-ра! - Пекло це прямує на вас. Отут уже держіться. Тут уже кожний тріск гілки - то тріск усіх ваших нервів. Падіння шишки з ялинки - атомна бомба. Стрибок зайця - мінімум стрибок жирафи. Лисиця - тигр. А ви ж зайців і лисиць не стріляєте. Боже борони! Найтяжчий злочин - стріляти на вовчій охоті в щось інше, крім вовка. І от, нарешті, іде він. Я його, товариші, не тільки на око впізнаю, я його ходу за сто метрів знаю, я чую його їством своїм усім. І от - між кущами - мельк! - сіре. Раз на мене - вважайте, що вовка нема. З першого пострілу. А там іще - постріл, там постріл. А якась роззява то й не помітить. А дехто, помітивши вовка, - на грушу. Буває й таке. А дехто й собаку, замість вовка, стукне. Буває й таке. Наближаються гонщики:
- Скільки взяли?
- Трьох!
- Скільки пройшло?
- Два!
- Ех, ви! Як же це ви зівнули?!
І от тоді на узліссі оповідання про колишні облави...
- А тоді, пам'ятаю...
- А тоді...
- А раз...
Та що там говорити...
Кіндрат Калистратович аж упрів, оповідаючи про вовчу облаву. Очі йому блищать. Почервонів увесь.
Слухачі зачаровані...
ІV
Ідете, значить, ви на Попівське.
Обабіч дороги, аж ген-ген - куди око дістає, закучерявилися зелені вруна колгоспної озимої пшениці.
А за зеленями, на пагорках, чорніє, ніби воронове крило, колгоспна зяб...