- Ну, Петре Івановичу! Невже таки чотирнадцять?!
- Факт! Спитайте Флейту! І обидва сірі! ...Пилип Федорович розповість вам про короткозорого старенького бухгалтера, пристрасного мисливця, жертву фантастичних вигадок усієї компанії, з якою він завжди полював. Ви дізнаєтесь про зайця, який після бухгалтерового пострілу з страшним криком "н-н-няв!" вискочив аж на вершечок телеграфного стовпа, і як переляканий бухгалтер кинув рушницю і, приказуючи "да воскреснеть бог", біг три кілометри додому...
- А то, бачте, я сам натягнув на кота заячу шкуру й посадив біля телеграфного стовпа, на дорозі, де мав іти той бідолаха-бухгалтер...
- Та й це ще не все! - додасть Пилип Федорович. - Одного разу ми прикололи шпилькою до вбитого зайця папірця з написом: "За що ви мене вбили?!" та того зайця й посадили під кущем і спрямували на нього короткозорого бухгалтера. - Він - бах! Заєць - беркиць! Підбігає, а там такий на записці заячий докір! Що сміху було!
...А чи не пореготались би ви з оповідання одного старенького дідуся, як він колись, бувши молодшим, не мав рушниці, а завжди додому з качками приходив.
- Як же це так?
- А так! Отам на плесі завжди качки і! От я на острівець перепливу та в очереті й заховаюсь. Знаю-бо, що обов'язково хтось із мисливців туди прийде сидячих бити. Коли так: бачу - підкрадається, підкрадається... Ббах! А я в очереті як закричу "Врятуйте!" Ну, він зразу драпала, бо, думає, убив когось чи поранив! А я тоді роздягаюсь, качечки позбираю і додому...
...Покотилася зоря. Булькнув у воду водяний щур... Закахкало спросоння криженя... Писнула очеретянка... Десь далеко прогув паровик...
Сіріє...
- Фіть-фіть-фіть! - прорізало повітря чиря...
- Ббах!
Перший постріл! Полювання відкрито!
ЯК ВАРИТИ І ЇСТИ СУП З ДИКОЇ КАЧКИ
М. Т. Рильському
Був такий славнозвісний орнітолог Мензбір, який на підставі багатолітніх спостережень і наукових досліджень остаточно визначив, що дикі качки, крім базару, водяться ще на лугових озерцях та по очеретах і тихих-тихих плесах, по річках-колисках смарагдової Батьківщини нашої радянської...
...Словом, ви поїхали на лугові озера, на очерети й на тихі-тихі плеса.
Само собою розуміється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...
Їдете ви компанією, тобто колективом, так - чоловіка з п'ять, бо дика качка любить іти в супову каструлю з-під колективної праці...
У вагоні (чи на машині) зразу ж ви почуєте:
- Е, черт! Стопку забув! Ви взяли?
- Взяв!
- Ну, як будемо вкупі, позичите! А залишусь сам, - доведеться з "горлушка"!
"Горлушком", за мисливською термінологією, зветься та частина мисливського човна, що на морських суднах має назву "право руля".
Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечірнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спать... Це ввечері... А вранці дика качка зривається шукати вашого пострілу рано-рано, тільки-но починає на світ благословлятись.
Звуться ці часи у мисливців "зорьками" - вечірньою й ранковою...
В ці часи ви чуєте і над собою, і перед собою, і за собою, і праворуч, і ліворуч шум - свист качиних крил!
Ви і сюди - бах? І туди - бах! І отуди - бах!
Ах, незабутні хвилини!
На вечірню зорьку ви спізнились. Це обов'язково... Запізнення на вечірню зорьку - це мисливський закон. Виходячи ще з дому, - та що там виходячи! - ви ще напередодні знаєте, шо на вечірню зорьку ви обов'язково не встигнете, от через це саме ви, в день виїзду на полювання, ще зранку все вкладаєте, ще зранку ви щось забуваєте, і в час од'їзду ви вибігаєте з хати, летите чи то на вокзал, чи до машини, на запитання знайомих "Куди?" - кидаєте: "Спішу, щоб на вечірню зорьку спізнитись", і галопом далі... Словом, спізнились... До озерця ви підходите вже тоді, коли качки "повиключали мотори", почистили зуби, зробили на ніч фізкультурну зарядку з холодним обтиранням і, поклавши на водяні лілеї голови, полягали спать...
Але ви з цього не печалуєтесь, бо поблизу кожного лугового озера і чи ожеред, чи копиці пахучого-пахучого сіна... Ви йдете до ожереду й розташовуєтесь... Ви розгортаєте сіно, простеляєте плаща, лягаєте горілиць, дивитесь на чорно-сині глибоке зоряне небо і відпочиваєте... А відпочиваючи, думаєте.