- А покажи, Миша, як п'яний дядько з корчми йде!
- А покажи, Миша, як п'яна баба танцює!
Миша показує, бо в Миші в ніздрях залізне кільце, і як його за те кільце сіпають, Миші дуже боляче...
Тепер цигани ведмедів у нас не водять. Тепер цигани культурно по колгоспах господарюють та талановито грають на сцені свого циганського театру в Москві - "Ромен".
Так от і трапилася така охотницька за старих часів пригода.
Але хай за мене про неї розповість учасник тої пригоди, хай розповість так, як він мені колись розповідав...
..."У вересні місяці діло було, якраз на другу пречисту.
- Полювали ми з Трохимом Свиридовичем та Семеном Петровичем вальдшнепів біля Кленової. А в Кленовій на другу пречисту величезний щороку ярмарок з'їздивси. Як ішли ми через Кленову, бачили під слободою чималенький циганський табір з кіньми, возами, ведмедями й дітьми. Ведмедів було два,
- і чималеньких. Ярмарок нас не цікавив, бо виїхали ми з міста виключно, щоб пополювати. Ну, полюємо! Я зайця стукнув, пару вальдшнепів. Приятелі теж дечого підстрелили. Надвечір зійшлися перекусити. Сіли на узліссі - трапезуємо. Довгенько трапезували. Уже й сонце за Гулеву гору сховалося, а ми трапезуємо. Уже Трохим Свиридович "Зібралися всі бурлаки" двинув, а ми все трапезуємо. Трохим Свиридович було як потрапезує, то співає, співає, аж заливається. Проспівали вже й "Зібралися" і "Реве та стогне" і "Гиля-гиля". Під "Кину кужіль на полицю, сама піду на вулицю" Трохим Свиридович навприсядки пішов. Уже й потанцювали, а проте все ще трапезуємо. Трохим Свиридович хотів під "Кучерява Катерина чіплялася до Мартина" вдруге навприсядки вдарити. Не вдарив -упав! Упав та головою на ягдташ з вальдшнепами. Витяг вальдшнепа з сітки, дивився, дивився на нього та й каже:
- Пт-та-ташечко! Люб-б-б-ая! За що ти мерррртвая? Хіба ж ти з-в-в-вір? Хіба ти мед-вед-мед-мідь?! А потім як ісхопиться:
- Мед-вед-ведя хочу! Хлопці, - кричить, - давай медведя полювати! За мною!
Ми за ним!
Я вже докладно не дуже й пам'ятаю, та й тоді воно мені не дуже затямилося, що саме було. Пам'ятаю, що кругом кричать цигани, ведмідь мене кусає, я ведмедя кусаю. Хтось мене за ноги, пам'ятаю, тягне, я когось за щось, пам'ятаю, тягну.
Прокинувся - темно. Лапнув праворуч - наткнувся па вуса Трохима Свиридовича! Лапнув ліворуч - ніби борода Семена Петровича.
- А де ж, - думаю собі, - ведмеді?
А так якась проти ніби дірка і трохи світиться.
Я до дірки, стоїть людина, пиката й вусата. Я її й питаю:
- Ми, часом, не в барлозі?
А вона мені:
- Я тобі дам барліг! Я тобі дам такий барліг, що ведмедем заревеш! Хлів станового пристава за барліг маєш?!
Тоді я все зрозумів! За все життя оце один тільки раз на ведмедя й полював.
- Інтересно! Тільки дуже дорого, - з сумом додав учасник тої пригоди...."
Тепер так на ведмедя полювати вже не вдасться: нема ярмаркових тепер, слава богу, ведмедів...
Хіба, може, в зоологічному парку? Але ні: не варт! У всякім разі, не рекомендую!
ІV
А приємно все-таки лежати на канапі, вкритій ведмежою шкурою, й посміхатися:
- Сам убив! Їй бо, сам!
1945
БЕКАС
Присвячую Г. І. Косарьову
Бекас для охотника, насамперед, - собака!
Я ж ніколи не думаю, що ви таке твердження зрозумієте безпосередньо! Ясна річ, що бекас - не собака, а птиця, але кожен мисливець знає, що полювати бекаса без собаки, це все'дно, що справляти весілля без музики. Отже, коли хочете говорити про бекаса, треба перш за все говорити про собаку, бо без лягавого собаки ви бекаса не те, що не їстиме, а навіть не бачитимете.
Значить, давайте про... бекаса.
Бекас - невеличкий болотяний птах, сіренький, з біленьким на пузці пір'ячком, дуже меткий, із дуже довгим дзьобом, довгенькими ногами, зривається з характерним для нього криком і летить, навіжений, ніби він перед тим, як злетіти, випив мінімум двісті грамів: зигзагами.
Який же він смачний, смажений бекас!
Делікатес!
І, - майте на увазі, - бекас - це один з тих небагатьох сортів дичини, яку засмажують разом з уздром, з потрухами: дзьобика його під крильце, трішечки масла - і в піч.
Не дай бог, потім сметанки та, не дай бог, іще чого-небудь, - це такая - вам кажу - симфонія, що... давайте зараз же їхати на бекасів...
І знову ж таки: бекас без собаки і не делікатес, і не симфонія, бо без собаки - нема бекаса.
Значить, давайте про... собак!