Між іншим, слід відзначити, що ці великі творці писали для всіх і їх читали усі. Близько 1870 року весь французький народ зачитувався Віктором Гюго. Селян глибоко хвилювали романи Шорж Санд. Звернімось до ще віддаленішого минулого. Античним театром у Греції цікавився весь народ. Те саме відбувалося у XVII столітті з комедіями Мольєра. Ці твори не застаріли й тепер. Я бачив, як у французьких селах просто неба ставили «Антігону» Софокла і «Скупого» Мольєра для селянської аудиторії. Глядачі все розуміли, глядачі були захоплені. Велике мистецтво, хай то буде роман, драма чи поема, збагачує людину, будить її ентузіазм, облагороджує її, надає їй силу.
Я міг би назвати деяких письменників XX століття, які прагнули пробуджувати в читачів подібні почуття (наприклад, Ромен Роллан, Клодель, Роже Мартен дю Гар, Моріак). Однак письменники, котрі представляють у Франції, в Англії і в Америці групу, яку іноді називають «авангардом», ідуть зовсім іншим шляхом. Багато з них наділені неабияким талантом, майстерністю і з великою винахідливістю вишукують нові сюжети і форми. Але вони аж ніяк не прагнуть, щоб їх розуміла широка читацька маса. Навпаки, вони б соромилися такої популярності і намагаються відштовхувати читача хаотичністю думок, відсутністю складного оповідання, примхами стилю.
Вони віднаджують його також зловісною картиною світу, яку малюють. їхній світ — це світ абсурду. Людина не розуміє, навіщо вона кинута у цей світ. Вона страждає, її страждання безглузді. Ціла група письменників свідомо уникає описів почуттів, які рядова людина вважає природними, — це любов батьків до дітей, кохання чоловіка до дружини, відданість батьківщині, своїй праці. Прагнення зберегти вірність висміюється. Мета цих письменників — показати марність життя і зусилля жалюгідних смертних затамувати думку про свою страшну долю еротикою і пияцтвом. Зображати як літературних героїв людей, що визнають моральні цінності, стало мало не актом мужності для письменника. Щоправда, прийнято крізь зуби захоплюватись Бальзаком, Стендалем і Толстим, але тільки з застереженням, що це мистецтво застаріло.
Покоління, які мають жити через сто років, щиро дивуватимуться, вивчаючи нашу епоху. «Хіба можливо, — запитають вони, — щоб широка публіка схвалювала цю оргію відчаю? Невже читачі і глядачі були такі нещасливі, що відчували потребу у такому мистецтві, яке оспівує розклад і марноту життя?» Глибше вивчаючи нашу епоху, вони з подивом знайдуть, що суспільство, яке породило таку літературу, перебувало, навпаки, на порівняно високому рівні процвітання і що рядова людина жила у певному добробуті. Вони знайдуть також, що аматори песимістичного мистецтва вербувалися переважно з найзабезпеченіших класів. Нарешті, вони переконаються, що, незважаючи на весь галас, піднятий навколо цього мистецтва, лави його шанувальників були ріденькими. Більшість продовжувала читати великих письменників.
Але коли якась частина літератури і театру не відбиває духовного життя суспільства — чому ж вона все ж таки існує? Я гадаю, що на це питання можна дати кілька відповідей. Вони не заперечують, а доповнюють одна одну. Перше пояснення — це снобізм. Снобізм — це настрій тих, хто схвалює мистецький твір не тому, що щиро захоплюється ним, а тому, що боїться бути смішним, не виразивши захоплення. У літературному світі дуже часто утворюються такі групки, які диктують закони. Вони справляють великий вплив на якусь частину критики.
Передусім вони не бажають захоплюватись тим, чим захоплюється весь світ і що заслуговує на захоплення, — а раптом це підірве їхній престиж? Вони хочуть хвалити те, чого ніхто не розуміє і лише мало хто любить щиро. В такий спосіб вони сподіваються утвердити свій авторитет. Проте їхні судження недовговічні, бо снобізму властива мінливість. Варто снобам розпропагувати яку-небудь ідею або твір, як вони самі відвертаються від них. «Ніщо на світі не старішає так швидко, як новина», — писав Поль Валері. Втім, не варто надто обурюватися снобами, бо траплялося, що снобізм підтримував справжні таланти (як це було з Полем Валері), котрим без нього було б значно важче пробитися до читача. Я вже казав, що серед представників «авангардизму» є чудові таланти. Якщо снобізм допоможе їм утвердити себе — тим краще. До того ж він не єдина і не найважливіша причина появи цієї нігілістичної літератури. Ця причина і у справжньому відчаї не всього суспільства, але частини молоді. Подивимось, які ж причини цього відчаю.