Мистецтво кохання

141 "Хочеш, — богиня тоді, — довіритись хвилі, що змила —
142     Ти й ворухнутись не встиг — стільки великих імен?"
143 Отже, хто б ти не був, з осторогою стався до вроди,
144     Дбай про щось більше, ніж те, чим утішається зір.
145 Ласка, і вправна, й тонка, — лиш вона володіє серцями,
146     Строгість — хіба до злоби й воєн дикунських веде.
147 Хто б то любив коршака, що постійно готовий до бою?
148     Хто б то до вовка горнувсь, що на овець зазіха?
149 В сильця ж не ловимо ми ластівок, бо то ніжне створіння,
150     Мирно під крівлями веж птах хаонійський живе.
151 Геть же колючі сварки, язиків поєдинки дошкульні!
152     Милою мовою слід ніжну живити любов.
153 Сварка — мужів од жінок, а жінок — від мужів одганяє,
154     Тут ані ті, ані ці не зостаються в боргу.
155 Втім, це жінкам до лиця, бо сварливість — посаг жіночий,
156     Подруга ж, любка, нехай чує лиш ніжні слова.
157 Таж не закон приписав вам в одній обніматись постелі,
158     Ні! Не закон, а любов є володаркою тут!
159 Ласку з собою принось, обіцянками слух зачаровуй,
160     Щоб, лиш побачить тебе, сяяла з щастя вона.
161 Не для багатих, однак, за наставника я у любові:
162     Можеш за втіху платить — зайве мистецтво моє.
163 Де вже там вчити того, хто дарунками сипле довкола!
164     Тут відступаємо ми, марне змагання з таким.
165 Хист мій для вбогих, бо й сам, хоч убогий, а вмів я любити:
166     Не подарунками, ні — вабив словами красунь.
167 Бідному ж гарячкувати не слід, лихословить тим паче,
168     Стерпіти мусить таке, чим би обуривсь багач.
169 Якось, розгніваний, збурив я зачіску в любки своєї —
170     Скільки-то днів я згубив через поквапливий гнів!
171 Якось я туніку їй розірвав (не відчув, не помітив
172     Як, та сказала вона) — й щедро те відшкодував.
173 Тож помилок свого вчителя вам повторяти не раджу,
174     А засторогою — те, що я за них заплатив.
175 З парфом хай будуть бої, а з любкою, спраглою ласки, —
176     Мир, і забави, й все те, в чому — причина жаги.
177 Може, не надто м'яка, хоч і любиш, не ніжна до тебе —
178     Будь витривалий, терпи: зм'якне небавом, ще й як!
179 Гілку, щоб лук з неї був, треба легко, обачно згинати:
180     Спробуєш силу на ній — тут же зламаєш її.
181 Море з обачністю перепливеш; підкорити не зможеш
182     Річки, якщо навмання будеш гребти, проти хвиль.
183 Ласкою тигра служити привчиш, нумідійського лева,
184     З часом навикне і бик плуга ріллею тягти.
185 Ось Аталанту візьми нонакрійську — сама непокірність,
186     А піддалася таки: муж наполегливий був.
187 Десь під наметом дерев свою долю і гордість дівочу
188     Міланіон у сльозах, кажуть, не раз проклинав.
189 Сіті зрадливі не раз, їй покірний, двигав на шиї,
190     Ратищем гострим не раз диких він клав кабанів.
191 З лука поцілив у нього Гілей, та прикрішої рани,
192     Глибшої рани не той — інший завдав йому лук.
193 Я ж на Менальські хребти не велю тобі збройним спинатись,
194     Ні під вагою тенет потом спливати, ані
195 Стріли грудьми зустрічать — моє обережне мистецтво
196     Інших наказів тобі, окрім м'яких, не дає.
197 Дибки стає — відступай: відступаючи, ти переможеш;
198     Тільки виконуй усе, що б не жадала вона.
199 Ганить — за нею й ти гань, а схвалює — схвалюй за нею;
200     Каже, що так, кажи "так"; "ні" — тоді й ти кажи "ні";
201 Смішно їй — ти підсміхнись, а сплакне — на сльозу спроможися
202     Їй лиш одній визначать вираз обличчя твого!
203 От вона кісточку гральну метне — промахнися навмисне,
204     А промахнеться вона — виграть їй дай все одно.
205 В довгі кості йде гра — щоб їй програвать не траплялось,
206     "Псів" ти частіш викидай, щоб вигравала вона.
207 Ну, а в "розбійники" гра розпочнеться — ти так зроби хід свій,
208     Щоб над твоїм вояком ворог взяв гору скоріш.
209 Сам окриття з гілочок не соромся над нею тримати,
210     Сам, куди йтиме, в юрбі вправно їй шлях прокладай.