Мистецтво кохання

281 Втім, і розумних дівчат є громадка, та вкрай нечисленна;
282     Інші, хоч розуму брак, хочуть розумними буть.
283 Тих як і цих своїм віршем хвали, але зваж на свій голос:
284     Що б там на ум не спливло — солодко, ніжно читай.
285 Тож або цим, або тим за даруночок, може, послужать
286     Вірші любовні твої — ночі безсонної плід.
287 Що ж учинити б ти сам захотів, уважав за корисне, —
288     Ти постарайсь, щоб цього й любка жадала твоя.
289 Схочеш звільнити раба — зроби так, щоб до любки твоєї
290     Спершу звернувся той раб: "Хочу на волю!" — благав.
291 Схочеш скарати, але передумаєш, — хай за цю ласку
292     Знов-таки любка твоя буде у тебе в боргу.
293 Користь тобі, слава — їй; нічого не втратиш від того,
294     Що над тобою вона матиме владу всякчас.
295 Дбаєш, щоб довго була при тобі, — хай гадає, що тільки
296     В неї задивлений ти — найяскравішу з красунь.
297 Пурпур із Тіру на ній — раз у раз ним захоплюйся; з Косу —
298     Коським захоплюйся теж "Як він тобі до лиця!"
299 В золоті вся — "Твоя врода цінніша від золота", — скажеш;
300     Вовняне буде на ній — вовняне теж похвали.
301 В туніці стане тонкій — "Ти проймаєш вогнем мене!" — скрикни.
302     "Не простудися лишень", — боязко потім додай.
303 В проділ розчешеться — проділ хвали; гарячим накрутить
304     Хвильок по всій голові — з захвату рота розкрий.
305 Голос і рухи її подивляй — як співає, танцює:
306     "Жаль, що так швидко, — зітхни, — пісеньці й танцю кінець!"
307 Любощі, втіхи сприймай, наче дійство якесь, шанобливо —
308     Й, вір мені, з любкою ніч солодко ти проведеш.
309 Хоч би й Медузу саму перевершила норовом диким, —
310     Буде з коханцем своїм ніжна, солодша за мед.
311 Тільки б наверх не спливло, що вдавано все це говориш:
312     Вираз обличчя й слова мусять співзвучними буть.
313 Хитрість лиш та, що прихована, корисна; викрита — сором:
314     Вже (й по заслузі!) ніхто більш не повірить тобі.
315 Часто під осінь, коли підчервонює рік найгарніший
316     Гроно дозріле, важке соком пурпурним, коли
317 То холоднеча пригнічує нас, то розморює спека,
318     І від таких перемін тіло якесь не своє, —
319 Хай твоїй любці не вадить ніщо, та коли при негоді
320     Змушена буде й вона, слабість одчувши, лягти, —
321 Саме тоді виявляй свою шану, свій потяг до неї,
322     Саме тоді засівай щедрого вжинку зерно!
323 Не знеохоться бува, коли довго хворітиме любка:
324     Що лиш дозволить вона — все власноручно роби.
325 Плач твій хай бачить вона; цілуватиме — не відвертайся,
326     Хай свої губи сухі змочить твоїми слізьми.
327 Часто (все вголос) обіти складай і при кожній нагоді
328     Сни їй розказуй свої: гарні знамення, мовляв.
329 Кликни служницю стару: в тремтливій правиці принісши
330     Сірку і яйця, вона ліжко очистить, покій.
331 Кожна з дрібниць тих — це доказ приємний твого піклування:
332     Так не один зміг дійти до заповітних таблиць.
333 Лиш не докуч їй, гляди, бо й ласці, з якою до хворих
334     Ставимось ми повсякчас, міра властива якась.
335 Їсти їй не борони, до гіркого напою не змушуй —
336     Тут твій суперник уже хай докладає зусиль.
337 Вітер од берега ген одігнав тебе в море безкрає —
338     Парус нового тепер — вільного подуву жде.
339 Спершу любов ще хистка, поступово вбивається в силу,
340     Гарно її підживляй — з часом зміцніє вона.
341 Чи не боїшся бика? А телятком він був — його пестив.
342     Ліг ти під тінь, де, було, гнулась тоненька лоза.
343 Так і ріка — це спочатку струмок, який в себе вбирає
344     Води нові все й нові — власне тому, що пливе.
345 Хай твоя подруга звикне до тебе, бо звичка — всесильна,
346     Лиш, поки звикне, гляди, сам не піддайся нудьзі!
347 Хай вона бачить постійно тебе, нехай чує постійно,
348     День ще надворі чи ніч — очі намулюй ти їй.
349 Щойно лиш з'явиться певність якась, що тебе їй забракне,