Мистецтво кохання

350     Що засумує, коли раптом від'їдеш кудись, —
351 Перепочити їй дай: відпочивши, щедрішає поле,
352     Зсушена сонцем земля більше поглине дощу.
353 Демофоонта, коли був при ній, не так сильно Філліда
354     Прагнула, аніж тоді, як на вітчизну відплив.
355 Будучи в мандрах, Улісс розпікав Пенелопу жагою,
356     За Філакідом зійшла й Лаодамія в Аїд.
357 Лиш не надовго відходь: журба розвівається з часом —
358     Давню, далеку любов хутко замінить нова.
359 Не повертавсь Менелай — ув обіймах любовника-гостя,
360     Щоб не тремтіти вночі, грілась Єлена колись.
361 Що, Менелаю, на тебе найшло? Ти від'їхав, а дома
362     (Верх божевілля!) удвох гостя й жону залишив!
363 Ти голубиць боязких коршаку довіряєш, безумче,
364     Повну кошару овець — вовкові, жителю гір!
365 Не звинувачуй, однак, ні її, ані гостя: вчинив він
366     Те, що й ти б учинив, що учинив би будь-хто.
367 Винен ти сам, адже дав їм і час для перелюбу й місце —
368     Чи випадало б жоні не скористатися тим?
369 Справді-бо: мужа нема, зате гість є побіч люб'язний,
370     Врешті, страшно самій в спальні порожній лежать!
371 Що б там Атрід не казав, я знімаю з Єлени провину:
372     Не змарнувала, кажу, мужа свого доброти.
373 Все ж ні кабан, коли іклом своїм блискавично вкладає
374     Зграю мисливських собак, гнівом таким не кипить,
375 Ані левиця, коли молоком своїх діток годує,
376     Ані змія, на яку хтось ненароком ступив, —
377 Як паленіє жона, підстерігши блудницю на ложі
378     Мужа: обличчя її — лютості образ живий.
379 Що їй вогонь, що їй меч? Усяку пристойність забувши,
380     Рине, немовби сам Вакх рогом ударив її.
381 Зраду подружню і ложа ганьбу відомстила на власних
382     Дітях, невинних синах, грізна Колхіди дочка.
383 Ластівка — другий зразок материнської люті сліпої:
384     Носить на грудях своїх крові синівської знак.
385 Ось що руйнує любов, хоч яка була б сильна, доладна,
386     Тим-то на злочин такий, хто обережний, не йде.
387 Втім (хай боронять боги!) не велю тобі буть однолюбом:
388     Навіть поважній жоні не спромогтись на таке!
389 Бавтесь, лише свій переступ трактуйте як витівку скромну,
390     Меду лизнути вдалось — не похваляйтеся цим.
391 Не обдаровуй одну, раз про це може інша дізнатись,
392     Не об тій самій порі ти на спіткання ходи.
393 Щоб не застукала ревна тебе десь у закутку знанім,
394     Місце нове кожен раз любці своїй визначай.
395 Що написав їй — уважно проглянь: жінки-бо здебільша
396     Вміють читати ще й те, що за рядками стоїть.
397 Рану відчувши, за кривду — кривдою платить Венера:
398     Що допікало самій — іншого те вже пече.
399 Поки одній лиш був вірний Атрід, то й вона залишалась
400     Вірною; схибив Атрід — блуд передався жоні.
401 З болем почула, що Хріс, хоча лавр мав і стрічку священну,
402     Все ж не домігся того, щоб одпустили дочку.
403 І про твої, полонянко Лірнеська, страждання почула,
404     Й про сороміцьке — все те, що відтягало війну.
405 Втім, про це чула лишень, а бачила — доньку Пріама
406     (Хто переміг, той — ганьба! — здобиччю здобичі став).
407 Сина Тієста тоді допустила до серця й до ложа —
408     Так ось помстилась вона за неприхований блуд.
409 Що приховаєш як слід, а назовні воно таки вийде —
410     Хоч очевидним було б — ти заперечуй геть все.
411 І не підлещуйсь тоді, ані не принижуйся надто:
412     Все це — ознаки душі, що манівцями пішла.
413 От лиш снаги не жалій, бо мир — у жагучих обіймах,
414     Тільки вони, пам'ятай, ревнощам край докладуть.
415 Дехто порадить чабер або ще якесь зілля шкідливе
416     Пити, та всім цим, кажу, тільки затруїш себе.
417 Перцю не змішуй також із насінням жалкої кропиви,
418     Цвіту ромашки в вині теж не настоюй дарма.
419 Та, що затінений Ерік посіла, не хоче, щоб так ось
420     Грубо схиляти когось до щонайтонших утіх.
421 Ну, а часник із Мегар Алкатоєвих — можна вживати