Мистецтво кохання

450     Часто: "Віддай, то моє!" — форумом гомін іде.
451 З храму, що злотом горить, незворушна, те бачиш, Венеро,
452     Ти — й Аппіади, що там, перед тим храмом, стоять.
453 Між залицяльників тих що не другий, то знаний всім пройда
454     От і вибілюйсь тоді, як поведешся з таким!
455 Інша спіткнулась — нехай це послужить тобі за науку:
456     Ступить брехун на поріг — двері тримай на замку!
457 Хай би там як присягався Тесей, кекропіди, не вірте:
458     Нині він, як і колись, тих же закличе богів.
459 Годі й тобі, що Тесея наслідував, Демофоонте,
460     Вірити: хто ж, як не ти, зрадив Філліду свою?
461 Гарне щось вам обіцятимуть — гарне у відповідь мовте,
462     Як обдарують, то й ви не залишайтесь в боргу.
463 Та, що дарунок взяла, у любові ж відмовила — здатна
464     Вічний згасити вогонь, що на честь Вести горить,
465 Викрасти святощі з храму Інаха або ж отруїти
466     Зіллям смертельно їдким рідного мужа свого.
467 Втім, завеликий розгін я беру — притримай-но віжки,
468     Музо, аби на скоку з воза не вилетіть нам!
469 Броду спитають слова — на табличці сосновій писання
470     (Спритна служниця із рук в руки тобі передасть) —
471 Глянь, що написано там, і старайся з тих слів зрозуміти,
472     Чи прикидається він, чи не на жарт закохавсь.
473 Перечекай, а тоді відпиши: для коханців чекання —
474     Добра спонука, лише б не затяглося воно.
475 Втім, легковажною, поки проситимеш, не видавайся,
476     Надто рішучою теж, як відмовляєш, не будь.
477 Хай, наче на терезах, і надія хитається, й острах —
478     Більше надія, однак, хай набирає ваги.
479 Пишете — чистої мови вживайте; найбільше принади
480     Взяте з розмови, просте слово таїть у собі.
481 Скільки разів саме лист ще непевну роздмухував іскру,
482     Скільки — нашкодив красі неоковирним письмом!
483 Ще одне: ті з вас, що чоловіків своїх (ви ж не весталки!)
484     Хочуть водити за ніс, — краще самі не пишіть,
485 А лиш рукою раба чи рабині мережте табличку
486     Й не довіряйте її (доказ прямий!) новаку:
487 Бачив я часто жінок, що раз по раз аж блідли, сердешні,
488     Страх-бо — то вже не життя: гіршого рабства нема.
489 Звісно, поганцем є той, хто ті докази в себе тримає,
490     В того паскуди, скажу, Етни вогонь у руках.
491 Та на лукавство — лукавством, гадаю, слід відповідати —
492     Таж дозволяє й закон зброю на збройних знімать.
493 Далі таке: кожен лист вчіться почерком іншим писати
494     (Цю настанову, повір, через тих підлих даю!),
495 Перш ніж відписувать, добре зітри, що раніше писала,
496     Щоб на табличці одній почерків двох не було.
497 Пишеш коханцеві — так напиши, щоб здавалося — жінці:
498     Треба сказать тобі "він" — виведи вмисне "вона".
499 Щоб від таких-от дрібниць до поважніших справ перейти нам
500     І на вітрилах усіх далі пуститись у путь, —
501 Буйний вгамовуй порив, коли вабити хочеш обличчям, —
502     Людям-бо мир до лиця, звірові — гнів налітний.
503 Гнів викривляє лице, набрякають, темніючи, жили,
504     Очі грізнішим вогнем, ніж у Горгони, горять.
505 "Більше до рук не візьму тебе, флейто!" — сказала Паллада,
506     Вздрівши на хвилі пливкій щічки надуті свої.
507 От зазирніть, коли в гніві, в люстерко — себе ж таки в ньому
508     З вас не впізнає ніхто — так-то спотворює гнів!
509 Гордість — не менша біда. Лиш погідний очей ваших погляд
510     Служить окрасою вам і привертає любов.
511 Так і пиха (вір бувалому!): часто сам вираз обличчя,
512     Хоч не дійшло ще до слів, може відразливим буть.
513 Дивиться в вічі — дивись; усміхається — ти усміхайся,
514     А головою кивне — значить, кивни йому й ти.
515 Так от, тупими набавившись стрілами, хлопець крилатий
516     З сагайдака врешті-решт гостру добути спішить.
517 Важко й з сумними бува. Аянт хай кохає Текмесу,
518     Всі ж ми — веселий народ: манять усміхнені нас.
519