Мистецтво кохання

Я б не просив ні тебе, Андромахо, нізащо у світі,
520     Ані, Текмесо, тебе бути за любку мені.
521 Не привели б ви на світ діточок, то б не вірив, здається,
522     В те, що тулилися ви — кожна до мужа свого.
523 Та чи діждався Аянт від своєї жони-жалібниці
524     На якесь миле слівце, що до вподоби мужам?
525 Хто мені права не дав із великих речей для малого
526     Приклади брати й вождів тут подавати ймена?
527 Вождь дає сотню одному під руку, а відділ кінноти —
528     Другому, третій — орла, знак легіону, несе.
529 Так ви й до нас приглядайтесь: кожному, хто на що здатний,
530     Визначіть місце його — хай там, як воїн, стоїть.
531 Хто з багачів — на дари хай щедриться; правник — на поради;
532     Хто говорити мастак — справи хай ваші веде.
533 Ми, хто складає пісні, — пісенні несімо дарунки,
534     Ми — особливий загін: наше заняття — любов.
535 Ми, коли нам до вподоби якась, — її славимо лунко:
536     Кінтії хто б то, скажи, чи Немесіди не знав?
537 Хто Лікоріда — те знають на сході, на заході знають;
538     Нині цікавиться всяк, хто ж то Корінна моя.
539 Зваж і на те, що співці від справ підступних далекі:
540     Силою хисту свого звичай шліфуємо й ми.
541 Ні марнославності в нас, ані до багатства жадоби,
542     Нам тільки б ложе та тінь — інші хай форумом снять!
543 Лиш на гачок дуже легко ми ловимось і пломенієм
544     Жаром любові палким, що не вгаває й на мить.
545 Ніжне мистецтво зате пом'якшує кожному вдачу,
546     Наше заняття й життя — в парі йдуть, кроком одним.
547 Будьте прихильні, дівчатка, жінки, до співців аонійських,
548     Бо ж і натхненні вони, й любленці Муз-Пієрид!
549 Є таки в нас божество, очевидний зв'язок наш із небом:
550     Із піднебесних осель дух цей заронено в нас.
551 Грошей чекать від учених поетів — хіба то не злочин?
552     Тільки на злочин такий кралі всі йдуть залюбки.
553 Хоч попервах удавайте не жадібних: свіжий коханець,
554     Щойно побачить сильце, тут же чкурнути готов.
555 Як не однакова збруя підходить для того, хто здавна
556     Тягне робочу шлею, — і молодого коня,
557 Так не годиться в однаковий спосіб ловити статечних —
558     І юнаків, про яких кажуть: зелене іще.
559 Цей, недосвідчений, тільки-но стане на службу в Амура,
560     Тільки-но в спальню твою, жертва свіженька, шмигне, —
561 Хай лиш до тебе все горнеться, хай лиш одну тебе знає,
562     Муром міцним той засів високо обгороди!
563 Бійся суперниці! Будеш одна з ним — твоя перемога:
564     Владу й любов, пам'ятай, з кимось ділити не варт!
565 Той же, вояка старий, буде стиха любити, розумно,
566     Стерпить таке, що ніяк не по плечу юнаку.
567 Він ні ламати дверей, ні одвірків палити не стане,
568     Щічки, впавши у гнів, любці своїй не дряпне,
569 Одягу ні на собі не порве, ні на ній; за волосся
570     Він її теж не смикне, не допровадить до сліз:
571 Це — юнакам, од жаги очманілим (зелене ж бо!) личить,
572     Ну, а бувалець, кажу, навіть до болю глухий.
573 Він неквапливим згоряє вогнем, мов те сіно змокріле,
574     Мов на гірському хребті тільки-но зрубаний дуб.
575 Перша — певніша любов, а плідніша, вагоміша — друга:
576     Яблука стиглі мерщій, поки не впали, зривай!
577 Без недомовок тепер (перед ворогом — навстіж ворота!) —
578     Навіть невірність свою вірністю вмій приховать!
579 І пам'ятайте: що легко дається — недовго втішає, —
580     Часом до милих забав хитру відмову підкинь.
581 Хай, на порозі простягтись: "О двері жорстокі!" — зітхає,
582     Часто хай просить тебе, часто — хай і грозить.
583 Так до гіркого звертаємось, солодощів попоївши,
584     Й при ходовому, бува, вітрові гине судно.
585 Тим-то жінок своїх чоловіки не пестять занадто:
586     Кожен при жінці своїй будь-коли може лягти.
587 І навпаки: скаже сторож "Не можна!" — одразу лютіша
588     Через відмову жорстку нас розпікає жага.
589 Втім, дерев'яного киньте меча — повоюємо справжнім,