III. Розпад любові в сучасному західному суспільстві
Якщо любов є особливістю зрілого й плідного характеру, можна зробити висновок, що здатність любити, властива індивіду певної культури, залежить від впливу цієї культури на характер пересічної людини. Коли ми говоримо про любов у сучасній західній культурі, то запитуємо себе: чи сприяє розвитку любові соціальна структура західної цивілізації та її дух? Поставити таке запитання означає дістати негативну відповідь. Жоден із неупереджених спостерігачів західного життя не матиме сумнівів щодо того, що любов — братня, материнська, еротична — досить-таки рідкісне явище, і що її місце посіли численні форми псевдолюбові, які насправді є проявами її розпаду.
З одного боку, капіталістичне суспільство ґрунтується на принципі політичної свободи, а з другого — на принципі ринку як регулятора всіх економічних, а отже, й соціальних відносин. Ринок товарів визначає умови, за яких ці товари обмінюють, ринок праці регулює купівлю і продаж робочої сили. Речі, що дають пожиток, і корисні людські сили та вміння перетворюються на товари, котрими обмінюються без примусу і шахрайства — за ринкових умов. Черевики, хай якими корисними й необхідними вони є, не мають економічної (обмінної) цінності, якщо їх не потребують на ринку; людські сили й уміння не мають такої цінності за умов відсутності ринкового попиту. Власник капіталу може придбати робочу силу й змусити її працювати — це вигідна інвестиція. Власник робочої сили змушений продавати її капіталістам за умовами, що існують на ринку, інакше йому доведеться голодувати. Така економічна структура відображається в ієрархії цінностей. Капітал керує робочою силою; речі, що їх нагромаджують, — мертві речі — мають вищу цінність, аніж праця, людські сили, все «живе».
Такою була основна структура капіталізму від самого початку. І, хоча вона залишається характерною для капіталізму наших часів, багато чинників зазнали змін, унаслідок чого капіталізм набув особливих якостей, що значною мірою впливають на структуру характеру сучасної людини. Ми спостерігаємо, як завдяки розвитку капіталізму централізація й концентрація капіталу повсякчас зростають. Великі компанії невпинно ростуть, пригнічуючи менші. Володіння капіталом, що його інвестують у такі компанії, дедалі більше віддаляється від власне керування ними. «Власниками» компанії є сотні або тисячі акціонерів, одначе керують нею представники бюрократії, яким гарно платять, але які нею не володіють. Ця бюрократія зацікавлена скоріше в розширенні компанії та власних повноважень, а не в отриманні максимального прибутку. Паралельно зі зростанням концентрації капіталу й розвитком впливової бюрократії триває розвиток робітничого руху. Завдяки організації профспілок звичайному працівнику не треба домовлятися про умови праці на ринку самостійно. Він долучається до великої спілки працівників, що нею теж керує могутня бюрократія. Саме вона презентує його інтереси перед індустріальними колосами. Добре це чи погано, але ініціатива переходить від індивіда до бюрократії і коли йдеться про капітал, і коли йдеться про працю. Дедалі більше людей втрачає свою незалежність, узалежнюючись від керівників гігантських економічних імперій.
Ще одна переконлива риса сучасного капіталізму, яка є результатом такого нагромадження капіталу, полягає у специфічній організації праці.
Надмірна централізація і радикальне розділення праці в компаніях призводять до такої організації роботи, за якої індивід втрачає свою індивідуальність, перетворюється на один із зубців механізму, що його можна замінити. Проблему людини за умов сучасного капіталізму можна сформулювати так: сучасний капіталізм потребує працівників, які можуть злагоджено працювати — і до того ж у великій кількості; які хочуть споживати дедалі більше; чиї смаки є досить стандартними, а тому на них можна легко впливати і змінювати їх. Він потребує людей, котрі почуваються вільними й незалежними, не підкоряються будь-якій владі, принципам чи свідомості — однак водночас хочуть, щоб ними керували, прагнуть робити те, чого від них чекають, бути ідеально припасованою частиною соціальної машини. Він потребує людей, яким можна вказувати напрямок без примусу, вести їх за собою без лідера, спонукати до дій без особливої мети, крім однієї: виготовляти щось, рухатися, функціонувати, йти вперед.