Головною передумовою невротичної любові є те, що один із «люблячих» (або ж обоє) у дорослому віці все ще має зв’язок із образом когось із батьків, а тому переносить усі відчуття, очікування і страхи, що їх колись мав стосовно матері чи батька, на об’єкт своєї любові. Такі особистості ніколи не можуть відійти від настанови «дитячої залежності», у дорослому житті вони прагнуть її у своїх емоційних вимогах. У таких випадках на емоційному рівні людина залишається дитиною у віці двох, п’яти чи дванадцяти років, тоді як її інтелектуальний і соціальний рівні є відповідними до її хронологічного віку.
У серйозніших випадках така емоційна незрілість зумовлює проблему із соціальною ефективністю; у менш серйозних — конфлікт обмежується сферою особистих близьких взаємин.
Зважаючи на нашу попередню дискусію про особистість, орієнтовану на матір або батька, приклад такого типу невротичних любовних стосунків сьогодні можна досить часто побачити в чоловіків, які на рівні свого емоційного розвитку зберегли дитячу прив’язаність до матері. Можна сказати, що таких чоловіків не відлучили від їхніх матерів. Вони все ще почуваються маленькими дітьми — потребують материнського захисту, любові, тепла, турботи й обожнювання; їм потрібна безумовна любов матері — любов, яку вони мають тільки тому, що потребують її, бо вони — безпорадні діти своєї матері. Такі чоловіки часто бувають доволі люблячими й милими, коли намагаються закохати в себе жінку, і нерідко залишаються такими навіть після того, як їм це вдається. Однак їхнє ставлення до жінки (як і до людей загалом) залишається зверхнім і несерйозним. Вони не прагнуть любити, а хочуть, щоб любили їх. Чоловіки такого типу досить пихаті, сповнені більш або менш прихованих «грандіозних ідей». Знайшовши потрібну їм жінку, вони почуваються в безпеці, на вершині світу, а тому можуть проявляти свої емоції і шарм, через що нерідко вводять в оману. Та, якщо з часом жінка не виправдовує їхніх фантастичних сподівань, починаються конфлікти і з’являється почуття образи. Якщо жінка повсякчас не захоплюється таким чоловіком, заявляє про права на власне життя, якщо їй хочеться, щоб її саму любили і захищали, і в найскладніших випадках — якщо вона не бажає миритися з його амурними походеньками (чи навіть захоплюватися ними), чоловік відчуває глибоку образу й розчарування. А відтак зазвичай раціоналізує ці відчуття, гадаючи, що жінка «його не любить», вона «егоїстка» або «надто владна».
Будь-який брак такої любові — любові матері до її милої дитини — сприймається як доказ нелюбові. Такі чоловіки зазвичай плутають свою афектовану поведінку, бажання подобатися зі справдешньою любов’ю, а тому роблять висновок, що до них ставляться вельми несправедливо; вони переконані, що кохають партнерку дуже сильно, й гірко скаржаться на те, що вона така невдячна.
В окремих випадках — але досить рідко — особистість, яка зосереджена на образі матері, може функціонувати без серйозних розладів. Якщо мати дійсно «любила» цього чоловіка, захищаючи над усяку міру (можливо, була занадто владною, але не деструктивною), і якщо він знайде дружину такого самого типу, як і його матір, та його особливі таланти дозволять йому використовувати свій шарм і змушувати інших ним захоплюватися (як це іноді трапляється з успішними політиками), тоді він буде «гарно пристосованим» у соціальному сенсі, хай навіть і не досягне вищого рівня зрілості. Та за менш сприятливих умов — і здебільшого вони є саме такими — його любовне життя (а може, й життя загалом) перетвориться на серйозне розчарування; коли така особистість самотня, виникають конфлікти, і часто — відчуття сильної тривоги та депресія.
За умов серйознішої форми патології прив’язаність до матері є глибшою і більш ірраціональною. Якщо говорити символічно, на цьому рівні в людини з’являється бажання повернутися не в материні обійми, у яких почуваєшся в безпеці, не до грудей, що тебе вигодовують, а до її всеохопного — і всепоглинального — лона. Якщо природа здорового глузду полягає в тому, щоб вирости з цього лона й піти у світ, то для серйозних психологічних розладів людини характерним є її прагнення повернутися в це лоно, щоб воно увібрало її в себе і захистило від життя.