Коли йдеться про стосунки з іншими людьми, вміння зосереджуватися означає вміння слухати. Більшість людей слухають інших — і навіть дають їм поради — не слухаючи. Вони не сприймають слів іншої людини серйозно — і несерйозно ставляться до власних слів у відповідь. Як наслідок, вони втомлюються від такої розмови. Їм здається, що якщо вони слухатимуть уважніше, то ще дужче втомляться. Та насправді все навпаки. Будь-яка діяльність — якщо на ній зосередитися — збуджує людину (хоча пізніше вона відчуватиме природну і корисну втому), а коли увагу розпорошено — людина почувається сонною і водночас їй буває складно заснути наприкінці дня.
Зосереджуватися означає жити тут і тепер, і коли щось робиш, не думати про те, що тобі треба зробити пізніше. Те, що люди, які люблять одне одного, мають уміти зосереджуватися навіть більше, ніж інші, — очевидний факт. Вони мусять навчитися близькості, не втікаючи одне від одного у різний спосіб, як це часто трапляється. Спочатку навчитися зосереджуватися буде непросто — здаватиметься, що цієї мети взагалі годі досягти, не кажучи вже про те, що вона потребує терплячості. Якщо людина не розуміє, що для всього є свій час, і прагне прискорити події, тоді їй справді ніколи не вдасться зосередитися — і в мистецтві любові теж. Щоб зрозуміти, що таке терплячість, варто поспостерігати за малюком, який вчиться ходити. Він падає, падає знову й знову, але все одно не відмовляється від нових спроб — і з кожним разом робить це краще, аж доки одного дня просто не піде — і не падаючи. Уявіть, чого могла б досягти доросла людина, якби вона мала дитячу терплячість і зосереджувалася на тому, що для неї справді важливо!
Не можна навчитися зосереджуватися, якщо не відчуваєш самого себе. Що це означає? Треба повсякчас про себе думати, «аналізувати» себе — чи як? Якби нам потрібно було пояснити, що означає відчувати машину, це видалося б доволі просто. Скажімо, будь-який водій відчуває свій автомобіль. Він помічає навіть найменший незвичний шум, майже невловимі зміни в роботі двигуна. Так само водій відчуває зміни на поверхні дороги, рух машин попереду й позаду. Утім, він не думає про всі ці чинники; його свідомість перебуває у стані «розслабленої пильності», він відкритий до всіх можливих змін у ситуації, на якій зосереджується, — а це безпечне керування автомобілем.
Якщо ми розглянемо ситуацію з позиції чутливості до іншої людини, то знайдемо яскравий приклад у тому, наскільки мати чутлива до своєї дитини та як вона реагує на її потреби. Вона помічає зміни на її тілі, її потреби й тривоги ще до їхніх проявів. Мати прокидається, коли її дитина плаче, тоді як будь-який інший гучний звук не здатен її розбудити. Усе це означає, що вона чутлива до проявів життя дитини; вона не тривожиться, не непокоїться, а просто перебуває у стані пильної рівноваги, сприймаючи будь-який важливий сигнал від дитини. Так само людина може бути чутливою до самої себе. Наприклад, ви відчуваєте втому чи пригнічення і замість того, щоб поринати в ці відчуття або підживлювати їх депресивними думками, які завжди напоготові, запитайте себе: «Що трапилося? Чому я такий пригнічений?» Те саме варто робити, коли ви помічаєте, що сердитесь або дратуєтеся, схильні до фантазій чи інших видів діяльності, що допомагають «утекти» від дійсності. Важливо усвідомлювати це в кожному конкретному випадку, не раціоналізовувати ці явища в тисячу й один спосіб; ба більше — треба бути відкритими до власного внутрішнього голосу, який підкаже — і часто відразу — чому ви стривожені, засмучені чи роздратовані.
Пересічна людина є чутливою до фізіологічних процесів: вона помічає зміни в організмі чи навіть найменші прояви болю. Таку чутливість до власного тіла розвинути легко, бо ж більшість людей чудово знає, що означає гарне самопочуття. Подібної чутливості до душевних переживань набути непросто, бо зазвичай люди не знають нікого, хто «функціонував» би оптимально. Вони вважають психічний стан своїх батьків і родичів, соціуму, в якому народилися, за норму — і доки не відрізняються від них, почуваються цілком нормальними, і їм нецікаво за чимось спостерігати. Наприклад, є чимало людей, які ніколи не бачили того, хто справді любить, або ж цілісну, сміливу, зосереджену особистість. Цілком очевидно: щоб навчитися відчувати самого себе, людина повинна мати перед собою образ повної, здорової життєдіяльності. Та як набути такого досвіду, якщо його бракувало в дитинстві або ж пізніше? Поза сумнівом, простої відповіді на це запитання годі й шукати, проте воно вказує на одне слабке місце в нашій системі виховання.