— Тобто як це, доне Хуане?
— Так, що якщо ти досягнеш свободи, то й вона теж.
— Як вона це зробить?
— Через Керол Тіґґз. Але не хвилюйся за Керол.
Він сказав це, перш ніж я встиг висловити свою тривогу.
— Вона здатна на цей маневр і не тільки.
Я тонув під вагою неосяжного. Вже відчував його нищівну вагу. На мене зійшло прозріння, і я спитав дона Хуана:
— Якими будуть наслідки всього цього?
Він не відповів. Лише дивився на мене, оглядаючи з голови до ніг. Потім повільно і зважено промовив:
— Дар тієї, що кидає виклик смерті, складається з незліченних можливостей уві сні. Однією з таких був твій сон про Керол Тіґґз в іншому часі, в іншому світі. Більш просторому світі, нічим не обмеженому — світі, де навіть неможливе може бути здійсненним. Суть не лише в тому, що ти проживеш ці можливості, але й у тому, що одного дня ти зможеш їх осягнути.
Він встав, і ми мовчки рушили до його будинку. Мої думки пустилися шаленим галопом. Власне, то були не думки, а образи — суміш спогадів про жінку в церкві й Керол Тіґґз, яка говорила до мене в темряві ілюзорної кімнати готелю. Кілька разів я майже згустив ці образи до відчуття звичного себе, але мусив облишити це — я не мав енергії для такого завдання.
Перш ніж ми дійшли до будинку, дон Хуан зупинився й обернувся до мене. Знову ретельно мене оглянув, немов шукав знаків на моєму тілі. Тоді я відчув, що зобов’язаний підвести його одразу до теми, щодо якої, на мою думку, він смертельно помилявся.
— У готелі я був зі справжньою Керол Тіггз, — сказав я. — На мить я сам повірив, що вона — та, що кидає виклик смерті, та коли старанно все зважив, не міг і далі триматися цієї думки. То була Керол. У якийсь незрозумілий, дивовижний спосіб вона опинилася в готелі, як і я був у тому готелі сам.
— Звісно, то була Керол, — погодився дон Хуан. — Але не та Керол, яку ми з тобою знаємо. То була Керол зі сну, я ж казав тобі — Керол, створена з чистого наміру. Ти допоміг жінці в церкві закрутити цей сон. Її мистецтво полягало в тому, щоб перетворити цей сон на всеохопну реальність — мистецтво прадавніх магів, найстрашніша річ. Я ж казав, що ти дістанеш свій головний урок зі сновидінь, адже так?
— Що, як гадаєте, сталося з Керол Тіггз? — спитав я.
— Керол Тіггз більше немає, — відповів він. — Але одного дня ти знайдеш іншу Керол Тіґґз — ту, що була в готельному номері зі сну.
— Як це так — більше немає?
— Вона пішла з цього світу, — відповів він.
Я відчув, як трем пронизує моє сонячне сплетіння. Я прокидався. Усвідомлення себе почало ставати знайомим, але я ще не повністю опанував його. Однак воно вже проривалося крізь туман сну, розпочавшись як суміш незнання того, що відбувається, й лихого передчуття чогось непомірного — просто тут, за рогом.
Певно, в мене на обличчі була написана недовіра, адже дон Хуан додав з натиском:
— Це сновидіння. Ти вже маєш знати, що його дії є остаточними. Керол Тіггз зникла.
— Але куди, на вашу думку, вона поділася, доне Хуане?
— Туди ж, куди й маги прадавніх часів. Я ж казав тобі — даром тієї, що кидає виклик смерті, є незліченні можливості вві сні. Ти не хотів нічого конкретного, тож жінка в церкві дала тобі абстрактний дар можливості полетіти на крилах наміру.
