Друга брама сновидінь
Під час занять сновидіннями я дізнався, що їхній викладач повинен робити дидактичне узагальнення, щоб підкреслити певний момент. Власне, від мого першого завдання дон Хуан хотів, щоб я відпрацьовував увагу сновидіння, зосереджуючи її на предметах зі своїх снів. Для досягнення цього ефекту він використовував як стимул ідею усвідомлення, що засинаєш. Його хитрість полягала у твердженні, що єдиний спосіб усвідомити, що засинаєш, це роздивлятися складники наших снів.
Майже одразу, як розпочав свої практики, я збагнув, що ключовим моментом у сновидінні є тренування уваги сновидіння. Розуму, однак, здається неможливим, що можна тренуватись усвідомлювати на рівні сну. Дон Хуан казав, що активним елементом подібного тренування є наполегливість, і що розум з усім своїм раціональним захистом не може протистояти наполегливості. Рано чи пізно, казав він, бар’єри розуму впадуть під її натиском, і увага сновидіння розквітне.
У міру того, як я практикував зосередженість і втримання своєї уваги сновидіння на предметах з моїх снів, я почав відчувати характерну самовпевненість, настільки помітну, що став шукати пояснення в дона Хуана.
— Це твоє входження до другої уваги дає тобі відчуття самовпевненості, — сказав він. — Це закликає до ще більшої розважливості з твого боку. Рухайся повільно, але не зупиняйся, і понад усе — не говори про це. Просто дій!
Я розповів йому, що на практиці підтвердив те, що він уже розповів мені: якщо побіжно оглядати все вві сні, зображення не тануть. Я зауважив, що найважче — зламати початковий бар’єр, який не дає нам привести сни до нашої свідомої уваги. Я попросив дона Хуана висловити власну думку з цього приводу, адже щиро вірив, що бар’єр цей психологічний, зведений нашою соціалізацією, що змушує платити за зневагу до снів.
— Бар’єр — це більше, ніж соціалізація, — відповів він. — Це перша брама сновидінь. Тепер, коли ти подолав її, тобі здається дурістю, що ми не можемо зупинитись на власний розсуд і звернути увагу на предмети в наших снах. Оманлива впевненість. Перша брама сновидінь має справу з потоком енергії у всесвіті. Це природна перешкода.
Потім дон Хуан змусив мене погодитися, що ми говоритимемо про сновидіння лише в другій увазі й лише тоді, коли він вважатиме доречним. Водночас він заохотив мене практикуватися й пообіцяв не втручатися зі свого боку.
Досягаючи майстерності у творенні сновидіння, я регулярно мав відчуття, які здавалися мені надзвичайно важливими, як-от відчуття, що я скочуюся до ринви саме тоді, коли засинаю. Дон Хуан ніколи не казав, що ці відчуття безглузді, але дозволив мені занотувати їх. Тепер я усвідомлюю, яким сміховинним, мабуть, йому здавався. Якби сьогодні я викладав мистецтво сновидінь, то неодмінно відрадив би від такої поведінки. Дон Хуан просто покепкував з мене, назвавши таємним самолюбом, який уголос визнає, що бореться проти самолюбства, а сам тим часом веде скрупульозний, архіособистий щоденник під назвою «Мої сни».
За кожної нагоди дон Хуан зазначав, що енергія, потрібна для звільнення уваги сновидіння з в’язниці соціалізації, походить з перерозподілу енергії, наявної в нас. Правдивіше й бути не могло. Поява уваги сновидіння — прямий наслідок реорганізації нашого життя. Оскільки, як казав дон Хуан, ми не маємо способу під’єднати будь-яке зовнішнє джерело для нагнітання енергії, треба перерозподілити ту, що вже є, доступну за будь-якого способу.
Дон Хуан наполягав, що шлях магів — найкращий спосіб, так би мовити, змащувати колеса перерозподілу енергії, і що з усіх речей на шляху магів найефективнішою є «втрата зарозумілості». Він був глибоко переконаний, що це необхідно в усіх магічних справах, і з цієї причини докладав величезних зусиль, щоб скерувати всіх своїх учнів виконувати цю вимогу. Він дотримувався думки, що зарозумілість — не лише найбільший ворог магії, але й запеклий ворог людства.
Дон Хуан аргументував це тим, що більшість нашої енергії йде на підтримання відчуття власної важливості. Найбільш очевидно це з наших нескінченних побоювань щодо самопрезентації, щодо того, чи захоплюються нами, люблять і визнають, чи ні. Він доводив, що якби ми зуміли трохи скинути цю гординю, з нами відбулися б дві надзвичайні речі. По-перше, ми звільнили б нашу енергію від намагань підтримувати ілюзорну ідею власної величі; і, по-друге, ми забезпечили б себе достатньою кількістю енергії, щоб увійти до другої уваги й краєм ока побачити достеменну велич всесвіту.