— Ні. Не в цьому випадку. Тепер ти хочеш звести дещо трансцендентальне до чогось буденного. Так не можна. Та подорож була справжня. Ти бачив це як місто. Я — як енергію. Жоден з нас не каже правди чи неправди.
— Я починаю губитися, коли ви говорите про щось справжнє. Ви ж казали раніше, що ми дістались у справжнє місце. Але якщо воно було справжнім, звідки в нас два варіанти цього міста?
— Дуже просто. У нас два варіанти тому, що на той час ми перебували на двох різних рівнях однорідності й цілісності. Я вже пояснив тобі, що ці два атрибути — ключ до сприйняття.
— Гадаєте, я можу повернутися до того конкретного міста?
— Ти привів мене туди. Я не знаю. Чи, може, знаю, але пояснити цього не можу. Або ж можу пояснити, та не хочу. Доведеться тобі почекати й самому розібратися, у чому тут справа.
Він відмовився від будь-яких подальших обговорень.
— Повернімось до наших справ, — сказав він. — Ти досягаєш другої брами сновидінь, коли прокидаєшся зі сну в іншому сні. Можеш бачити скільки захочеш снів або скільки зможеш, але ти повинен відпрацьовувати належний контроль і не прокидатись у відомому нам світі.
Мене охопила паніка.
— Ви кажете, що я ніколи не повинен прокидатись у цьому світі? — спитав я.
— Ні, я не те мав на увазі. Але якщо вже ти це зауважив, мушу тобі сказати, що це теж варіант. Так діяли маги прадавніх часів — ніколи більше не прокинулись у відомому нам світі. Дехто з магів моєї школи теж так вчинив. Це, звісно, можливо, проте я цього не рекомендую. Від тебе ж я хочу, щоб ти прокинувся природним чином, коли закінчиш спати, та доки спиш — щоб тобі наснилося, ніби ти прокидаєшся в іншому сні.
Я почув, як ставлю те саме питання, що поставив першого разу, коли він розповів мені про творення сновидінь:
— Та чи можливо таке зробити?
Дон Хуан, вочевидь, зауважив мою недоумкуватість і зі сміхом повторив ту саму відповідь, яку дав мені раніше:
— Звісно, можливо. Цей контроль нічим не відрізняється від контролю над будь-якою ситуацією в наших повсякденних життях.
Я швиденько подолав своє збентеження й готовий був ставити нові запитання, проте дон Хуан випередив мене й почав пояснювати аспекти другої брами сновидінь — і від цих пояснень мені стало ще більш моторошно.
— Є одна проблема з другою брамою, — казав він. — Проблема, яка може виявитись серйозною залежно від схильності нашої природи. Якщо ми схильні потурати власній прив’язаності до речей і ситуацій, то очікуймо стусана в щелепу.
— В якому сенсі, доне Хуане?
— Подумай хвилинку. Ти вже пережив химерну радість від дослідження вмісту своїх сновидінь. Уяви, як переходиш від сну до сну, споглядаючи все, роздивляючись кожну деталь. Неважко збагнути, що можна потонути в смертельних глибинах. Особливо якщо ти схильний потурати собі.
— Хіба тіло чи мозок природним чином не зупинять цього?
— Якщо це природний сон, тобто звичайний, так. Але це не звичайна ситуація. Це — сновидіння. Сновидець, який подолав першу браму, уже досягнув свого енергетичного тіла. Отже, те, що проходить крізь другу браму, перестрибуючи від сну до сну — це енергетичне тіло.
— Який в усьому цьому сенс, доне Хуане?
— Сенс такий, що, перетнувши другу браму, ти повинен налаштуватись на більший і значно тверезіший контроль над своєю увагою сновидіння — єдиного запобіжного клапана для сновидця.
— Що це за запобіжний клапан?
— Ти сам побачиш, що справжня мета сновидіння — удосконалити енергетичне тіло. Ідеальне енергетичне тіло водночас, звісно, має такий контроль над нашою увагою сновидіння, що змушує його зупинитися, коли треба. Це і є запобіжний клапан, який мають сновидці. Байдуже, як сильно вони можуть потурати собі — у потрібний час увага сновидіння неодмінно виштовхне їх на поверхню.
Я заново розпочав черговий квест. Цього разу мета була ще менш уловимою, а складність ще вищою. Так само як і з першим завданням, я не міг вирішити, що робити. І мав гнітючу підозру, що вся моя практика не дуже допоможе цього разу. Після численних невдач я махнув рукою й вгамувався, аби просто відпрацьовувати далі фіксацію уваги сновидіння на кожному предметі в моїх снах. Прийняття власних вад нібито дало мені стимул, і я ще більш майстерно навчився втримувати зображення будь-якого предмета вві сні.
Минув рік без жодних змін. Потім одного дня дещо змінилося. Коли вві сні я дивився з вікна, намагаючись з’ясувати, чи вдасться помітити трохи краєвиду за вікном, якась подібна до вітру сила, котру я відчув як дзижчання у вухах, ривком витягла мене крізь вікно надвір. Перед самим ривком мою увагу сновидіння привернула дивна споруда на деякій відстані. Вона була схожа на трактор. Наступне, що я зрозумів: я стою біля неї, роздивляючись її.