— Ти маєш уникати потрапляння до таких пасток, — продовжував він. — Буде справді гидко, якщо ти, «повернувшись» до людей, зробиш вигляд, що ніби нічого не знаєш про існування точки збирання. Але ще більшим лукавством було б піти шляхом прадавніх магів і цинічно маніпулювати точкою збирання задля вигоди.
— Я досі не розумію. Як усе це пов’язано з тим, що я пережив учора?
— Учора ти був в іншому світі. Але якщо спитаєш мене, де той світ, і я скажу тобі, що він у певній позиції точки збирання, моя відповідь не матиме для тебе жодного сенсу.
Дон Хуан заявив, що я маю два варіанти. Один — керуватися людськими доводами й постати перед проблемою: мій досвід казатиме мені, що інші світи існують, а розум стверджуватиме, що таких світів немає й бути не може. Інший вибір — керуватися доводами прадавніх магів, у разі чого я автоматично прийму існування інших світів, і сама лише жадоба змусить мою точку збирання триматись положення, яке породило ці світи. Наслідком стане проблема іншого гатунку — бути змушеним фізично переселитись у примарні світи, ідучи за сподіваннями влади й зиску.
Я був надто ошелешений, щоб зрозуміти його доводи, але потім збагнув, що й не мушу їх розуміти, адже повністю з ним згоден — попри те, що не маю повної картини, з чим саме погоджуюся. Згода з ним радше була відчуттям, що прийшло здалека — давнішньою впевненістю, яку я втратив і яка зараз потроху верталася до мене.
Повернення до моїх занять сновидіннями усунуло цей неспокій, але створило нові. Наприклад, після того, як я місяцями щодня вислуховував посланця снів, його голос уже не викликав у мене ані роздратування, ані подиву. Він став для мене чимось зрозумілим. І я накоїв стільки помилок під впливом сказаного ним, що майже зрозумів небажання дона Хуана сприймати його серйозно. Психоаналітик неабияк розважився б, інтерпретуючи посланця згідно з усіма можливими пермутаціями моєї внутріособистісної динаміки.
Дон Хуан твердо продовжував вважати його безособовою, але постійною силою зі сфери неорганічних істот, мовляв, кожен сновидець відчуває її на собі в більш-менш однаковий спосіб. І якщо ми обираємо сприймати його слова як пораду, то ми невиліковно дурні.
Я був явно серед таких. Жодним чином я не міг лишатися байдужим під час прямого контакту з таким надзвичайним явищем, як голос, що чітко і стисло трьома мовами розповідає мені потаємні речі про все та всіх, на кому я зосереджую увагу. Єдиним його недоліком, який не мав для мене жодного наслідку, була відсутність синхронності між нами. Зазвичай посланець повідомляв мені про людей чи явища, коли я вже начисто забував, що вони мене цікавили.
Я спитав дона Хуана про цю дивину, і він сказав, що це пов’язано з незрушністю моєї точки збирання. Він пояснив, що мене виховали дорослі поважного віку й прищепили мені погляди старих людей; отож я був небезпечно праведним. Його наполягання, щоб я приймав зілля з галюциногенних рослин, казав він, — то лише спроба струснути точку збирання й дозволити їй мінімальний запас плинності.
— Якщо ти не розвинеш цей запас, — продовжував він, — ти станеш або ще більшим праведником, або магом-істериком. Я зацікавлений розповісти тобі про прадавніх магів не для того, щоб заплямувати їх, а щоб протиставити їх тобі. Рано чи пізно твоя точка збирання стане більш плинною, але не настільки, щоб зрівноважити легкість, з якою ти можеш перетворитися на праведника або істерика, як вони.
— Як мені всього цього уникнути, доне Хуане?
— Є лише один спосіб. Маги називають його щирим розумінням. Я називаю це романом зі знанням. Це той стимул, яким послуговуються маги, щоб знати, виявляти, дивуватися.
Дон Хуан змінив тему й продовжив пояснювати фіксацію точки збирання. Він казав, що, побачивши дитячі точки збирання, які постійно тріпочуть, ніби зрушені коливаннями, і легко змінюють положення, прадавні маги зробили висновок, що звичайне розташування точки збирання є не вродженим, а прищепленим. Побачивши також, що лише в дорослих точка збирання зафіксована на одному місці, вони припустили, що певне положення цієї точки виховує певний спосіб сприйняття. Під час застосування цей певний спосіб сприйняття перетворюється на систему інтерпретації сенсорних даних.
Дон Хуан зауважив, що, оскільки ми втягнуті в цю систему тим, що народилися в ній, від самого моменту народження ми наполегливо прагнемо налаштувати своє сприйняття згідно з вимогами цієї системи — системи, що керує нами все життя. Як наслідок, прадавні маги безумовно мали рацію, вірячи, що саме акт заперечення цього та перехід до безпосереднього сприйняття енергії й перетворює людину на мага.