— Я питав про це не в такому дусі, доне Хуане. Я лише хочу знати, що може бути рушійною силою, аби це зробив такий затятий ледар, як я?
— Шукати свободи — єдина рушійна сила, яку я знаю. Свобода поринути в безкраї простори. Свобода розчинитися, злетіти, бути наче свічкове полум’я, яке навіть супроти світла мільярдів зірок зостається незмінним, бо ніколи не претендувало бути більшим, ніж лише просто свічкою.
Світ неорганічних істот
Навчившись чекати, доки дон Хуан сам почне коментувати сновидіння, я лише в разі необхідності звертався до нього за порадою. Зазвичай, однак, він не лише з явною неохотою торкався цієї теми, але й був чомусь незадоволений мною. Наскільки я міг судити, підтвердженням його несхвалення було те, що під час кожної розмови про мою діяльність уві сні він завжди зводив до мінімуму значення всього, що я досягнув.
Для мене на той час активне існування неорганічних істот стало найважливішим аспектом моїх занять сновидіннями. Після зустрічей з ними вві сні, а особливо після бою в пустелі біля хати дона Хуана я мав би з більшою готовністю сприймати їхнє існування як щось серйозне. Однак усі ці події мали на мене цілком протилежний вплив. Я став непохитним і вперто відкидав саму можливість, що вони існують.
Потім я передумав і вирішив провести щодо них об’єктивне дослідження. Метод цього дослідження вимагав, аби я спочатку склав звіт про все, що сталося під час моїх сеансів сновидінь, а потім скористався цим звітом як матрицею, щоб виявити, чи доведуть мої сновидіння, чи спростують якусь інформацію про неорганічних істот. Я дійсно написав сотні сторінок педантичних, але беззмістовних подробиць, коли мав би ясно бачити, що докази їхнього існування були зібрані майже одразу на початку мого дослідження.
Знадобилося, однак, кілька сеансів, аби виявити, що нібито звичайна рекомендація дона Хуана — не квапитися з судженням і дозволити неорганічним істотам самим прийти до мене — це, власне, саме та процедура, за допомогою якої маги минулого приманювали їх. Давши мені з’ясувати це самому, дон Хуан просто провадив свою магічну науку. Раз у раз він знову зауважував, що дуже важко змусити власне «я» здати позиції, окрім як через практику. Однією з найсильніших ліній захисту нашого «я» дійсно є раціональність, і це не лише найтривкіший захист, коли йдеться про магічні дії й пояснення, але також найбільш загрожений. Дон Хуан вважав, що існування неорганічних істот — головний супротивник нашої раціональності.
У своїх заняттях сновидіннями я тримався усталеного курсу, яким непохитно слідував щодня. Спочатку ставив на меті роздивлятись уві сні кожен можливий предмет, потім — змінювати сни. Можу щиро сказати, що від сну до сну переглянув цілі всесвіти подробиць. Зрозуміло, що в якийсь момент моя увага сновидіння починала слабшати, і мої сеанси сновидінь кінчалися тим, що я або засинав і бачив звичайні сни, в яких не мав жодної уваги сновидіння, або прокидався й не міг заснути взагалі.
Час від часу, однак, як і описував дон Хуан, потік чужорідної енергії — розвідник, як називав він його — проникав у мої сни. Те, що я був заздалегідь попереджений, допомогло мені налаштувати увагу сновидіння й бути насторожі. Вперше, коли я зауважив чужорідну енергію, мені снилися закупи в універмазі. Я ходив від прилавка до прилавка, шукаючи антикваріат. Нарешті знайшов один предмет. Недоречність пошуку антикваріату в універмазі була настільки очевидною, що я всміхнувся, та оскільки один предмет таки знайшовся, я забув про цю недоречність. То було руків’я патериці. Продавець сказав мені, що воно зроблене з іридію, назвавши його однією з найтвердіших речовин у світі. Це був різьблений шматок голови й плечей мавпи. Мені він здався нефритовим. Продавець образився, коли я натякнув, що це може бути нефрит, і, щоб довести своє, з усієї сили жбурнув предмет об цементну підлогу. Той не розбився, а відскочив, як м’яч, а тоді відлетів геть, обертаючись, ніби фрісбі. Я подивився йому вслід. Він зник десь за деревами. Я побіг шукати його та знайшов застряглим у землі. Він обернувся на надзвичайно гарну, глибоко-зеленого й чорного кольорів, повної довжини патерицю.
Я дуже захотів її. Я схопив її й спробував витягти з землі, перш ніж з’явиться хтось іще. Та як би сильно не намагався, не міг зрушити її з місця. Я боявся, що зламаю її, якщо спробую вивільнити, хитаючи взад-вперед. Тож заходився рити землю навколо неї голими руками. Доки я продовжував рити, патериця танула, і зрештою на її місці лишилася сама калюжа зеленої води. Я приголомшено дивився на воду — раптом здалося, що та вибухнула. Обернулася білою бульбашкою, а потім зникла. Далі мій сон тривав в інших картинах і подробицях, які нічим не вирізнялися, хіба що були кришталево ясними.