Світло було дуже тьмяне, і все ж усе було ідеально видно. Тунелі здавалися живими й свідомими, вони шкварчали. Я приголомшено дивився на них і був ошелешений усвідомленням того, що бачу. Це були енергопроводи. І щойно я це усвідомив, голос посланця снів проревів у моїх вухах так гучно, що я не зрозумів, що він каже.
— Тихіше, — крикнув я з незвичною нетерплячістю й збагнув, що коли говорю, то блокую собі вигляд тунелів і входжу до вакууму, де можу тільки чути.
Посланець збавив тон і сказав:
— Ти всередині неорганічної істоти. Обери тунель і можеш навіть жити в ньому.
Голос змовкнув на мить, а тоді додав:
— Тобто якщо ти цього хочеш.
Я не міг зібратися з силами, аби щось сказати. Боявся, що будь-яка моя заява може бути потрактована протилежно до того, що я мав на увазі.
— На тебе чекають безмежні переваги, — продовжував голос посланця. — Ти можеш жити в стількох тунелях, у скількох захочеш. І кожен з них навчить тебе чогось іншого. Так жили маги прадавніх часів і навчалися дивовижних речей.
Без жодного відчуття я усвідомив, що розвідник штовхає мене в спину. Виявляється, він хотів, щоб я рухався вперед. Я обрав тунель одразу праворуч від себе. Щойно я там опинився, як щось дало мені знати, що я не йду тунелем — я ширяю ним, лечу. Я був згустком енергії, нічим не відрізняючись від розвідника.
Голос посланця знов залунав у моїх вухах.
— Так, ти лише згусток енергії, — сказав він. Його надмірне звучання принесло мені неабияке полегшення. — І ти пливеш усередині неорганічної істоти, — продовжував він. — Розвідник хоче, щоб у цьому світі ти пересувався в такий спосіб. Коли він торкнувся тебе, це змінило тебе назавжди. Тепер ти практично один з нас. Якщо хочеш залишитися тут, просто вислови свій намір вголос.
Посланець припинив розмову, і переді мною знову проступив жолоб. Та коли він заговорив далі, щось вирівнялося: я не втратив з-перед очей того світу, та все одно чув голос посланця.
— Все, що знали прадавні маги про сновидіння, вони вивчили, перебуваючи тут, серед нас, — сказав він.
Я хотів був спитати, чи вони вивчили все, що знали, просто живучи всередині цих тунелів, але не встиг я вимовити своє питання, як посланець уже відповів на нього:
— Так, вони навчилися всього, просто живучи всередині неорганічних істот, — сказав він. — Щоб жити в них, усе, що мали зробити маги минулого — це заявити, що вони цього хочуть, зовсім як тобі, щоб дістатися сюди, досить було заявити про свій намір голосно та чітко.
Розвідник штовхнув мене, даючи сигнал продовжувати рух. Я вагався, але сила поштовху була такої сили, що я кулею пролетів крізь нескінченний жолоб. Нарешті я зупинився, тому що зупинився розвідник. На мить ми зависли в повітрі, потім впали у вертикальний тунель. Я не відчув різкої зміни напрямку. Якщо вірити моєму сприйняттю, я досі рухався начебто паралельно землі.
Ми багаторазово змінювали напрямок з тим самим ефектом для мого сприйняття. Я почав формулювати думку про свою нездатність відчувати рухаюся я вгору чи вниз, коли почув голос посланця.
— Гадаю, тобі стане набагато зручніше, якщо повзти, а не летіти, — сказав він. — Можеш також рухатися, як павук чи як муха, прямо вгору чи вниз або ж шкереберть.
Я миттєво заспокоївся. Наче я був пухнастим і раптом набув трохи ваги, яка приземлила мене. Я не відчував стінок тунелю, але посланець мав рацію: повзти було зручніше.
— У цьому місці ти не мусиш бути прикутим до землі гравітацією, — казав він. Звісно, я був здатен усвідомити це й сам. — І дихати тобі не треба, — продовжував голос. — І, суто для зручності, ти можеш зберегти свій зір і бачити, як бачиш у своєму світі.
Здавалося, посланець вирішує, чи треба щось додати. Він чхнув, зовсім як людина, коли прочищає горло, і сказав:
— Зір ніколи не страждає; отож сновидець завжди говорить про свої сни у тій формі, у якій бачить.
Розвідник підштовхнув мене в тунель праворуч від мене. Він був дещо темніший за інші. На якомусь абсурдному рівні він здався мені більш затишним за решту, більш дружнім чи навіть знайомим. На думку спало, що я — як цей тунель, або ж цей тунель як я.