На тому рівні, де ми перебували, здавалося, що є спільність між розміром тіньових істот і моїм.
Можливо, тому, що, на мій погляд, вони були з моє енергетичне тіло, я почувався майже затишно серед них. Роздивившись їх, я дійшов висновку, що взагалі не проти їхньої присутності. Вони були безособові, холодні, відсторонені, і мені це глибоко сподобалося. На мить я замислився, чи моя антипатія до них мить тому й прихильність зараз були природним наслідком сновидіння, чи продуктом якогось енергетичного впливу, що чинили на мене ті істоти.
— Вони наймиліші, — сказав я посланцеві в ту саму мить, коли мене переповнила хвиля глибокої дружності й навіть приязні до них.
Не встиг я висловитися, як темні фігури кинулися врозсип, наче гладенькі морські свинки, залишивши мене самого в напівтемряві.
— Ти спроектував забагато почуття й злякав їх, — сказав голос посланця. — Почуття — це надто важко для них, і мене це теж стосується.
Посланець майже сором’язливо розсміявся.
На цьому мій сеанс сновидіння завершився. Коли я прокинувся, моєю першою реакцією було спакувати сумку до Мексики й побачитися з доном Хуаном. Однак несподіваний розвиток подій у моєму особистому житті унеможливив цю подорож, попри мої гарячкові приготування до від’їзду. Тривога, спричинена цією затримкою, заразом перервала мої заняття сновидіннями. Я зупинив їх не з власної свідомої волі; я необачно зробив такий великий наголос на цьому окремому сні, бо знав: якщо не зможу дістатися до дона Хуана, то немає сенсу займатися сновидіннями далі.
Після перерви, що тривала понад півроку, мене все більше й більше інтригувало те, що сталося. Я й гадки не мав, що самі лише мої почуття зупинять мою практику. Тоді я спитав себе, чи самого бажання вистачить, щоб поновити її. Вистачило! Щойно я сформулював думку про повернення до сновидінь, мої заняття продовжилися, наче ніколи й не переривалася. Розвідник проклюнувся там, де й покинув мене, і забрав прямісінько до видіння, яке я мав протягом мого останнього сеансу.
— Це світ тіней, — промовив голос посланця, щойно я там опинився. — Та навіть попри те, що ми тіні, ми проливаємо світло. Ми не лише рухомі, ми — світло в тунелях. Ми — інший різновид неорганічних істот, що існують тут. Нас три різновиди: одні — як нерухомий тунель, інші — як рухома тінь. Ми рухомі тіні. Тунелі дають нам енергію, а ми передаємо їхні пропозиції.
Посланець припинив розмову. Я відчув, що він провокує мене спитати про третій різновид неорганічних істот. Я відчув також, що як не спитаю, то посланець мені не скаже.
— Який третій різновид неорганічних істот? — спитав я.
Посланець кахикнув і всміхнувся. Мені здалося, він насолоджується тим, що його спитали.
— О, це наша найпотаємніша риса, — сказав він. — Третій різновид розкриває себе нашим гостям, лише коли ті обирають залишитися з нами.
— Чому так? — спитав я.
— Тому що потрібна сила-силенна енергії, щоб їх побачити, — відповів посланець. — І нам довелося б цю енергію забезпечити.
Я знав, що посланець каже мені правду. Також я знав, що до мене підкрадається жахлива небезпека. І все ж мною керувала необмежена цікавість. Я хотів побачити цей третій різновид.
Посланець, здається, усвідомлював мій настрій.
— Хочеш побачити їх? — буденно спитав він.
— Напевне, — сказав я.
— Усе, що ти маєш зробити — це промовити вголос, що хочеш залишитися з нами, — з незворушною інтонацією мовив посланець.
— Але якщо я це скажу, я повинен буду лишитися, так? — сказав я.
— Звісно, — відповів посланець тоном ультимативної переконаності. — Усе, що ти скажеш вголос у цьому світі — це назавжди.
Я не міг не подумати, що, якби посланець хотів обманом змусити мене лишитися, йому варто було всього-на-всього збрехати мені. Я б не помітив різниці.
— Я не можу збрехати тобі, тому що брехні не існує, — сказав посланець, втрутившись у мої думки. — Я можу розповісти тобі лише про те, що існує. У моєму світі існує лише намір. Брехня не має за собою наміру, отож вона не має існування.
Я хотів був заперечити, що намір є навіть за брехнею, але не встиг виголосити свій довід, як посланець відповів, що за брехнею стоїть умисел, а умисел — це не намір. Я не зміг утримати уваги сновидіння на аргументі, наведеному посланцем. Вона перемістилася на тіньових істот. Раптом я помітив, що вони мають вигляд гурту чи табуна дитиноподібних тварин. Голос посланця застеріг мене тримати емоції під контролем, адже раптові виплески почуттів мають властивість розсіювати їх, мов зграю пташок.