— Що ти хочеш, щоб я зробив? — спитав я.
— Спустися до нас і спробуй штовхнути чи потягти нас, — закликав мене голос посланця. — Що швидше ти навчишся це робити, то швидше тобі вдасться пересувати речі у своєму світі, просто дивлячись на них.
Мій розум торговця оскаженів від передчуття. Я миттєво опинився серед них, відчайдушно намагаючись штовхати їх або тягти. Незабаром я суттєво виснажив свою енергію. Враження було, що те, що я намагаюся зробити, рівноцінне тому, щоб підняти будинок силою зубів.
Іншим враженням було, що зі зростанням моєї напруги зростає і кількість тіней. Наче вони з’являлися з-за кожного рогу, щоб подивитися на мене чи поживитися мною. Щойно мене відвідала ця думка, тіні знову кинулися врозсип.
— Ми тобою не живимося, — сказав посланець. — Ми всі приходимо відчути твою енергію, зовсім як ти шукаєш сонця в холодний день.
Посланець закликав мене відкритися їм, відкинувши свої підозріливі думки. Я почув голос і, слухаючи, що він каже, усвідомив, що чую, відчуваю й думаю точнісінько як у моєму повсякденному світі. Я повільно обернувся, щоб роздивитися. Відштовхуючись від ясності мого сприйняття, я зробив висновок, що перебуваю в реальному світі.
Голос посланця лунав у моїх вухах. Він казав, що для мене єдина відмінність між сприйняттям мого світу та їхнього полягає в тому, що сприйняття їхнього світу починається й закінчується в одну мить, а сприйняття мого — ні, адже моя свідомість вкупі зі свідомістю безмежної кількості подібних до мене істот, які своїм наміром утримують мій світ на місці, зосереджена саме на ньому. Посланець додав, що для неорганічних істот сприйняття мого світу починається й закінчується так само в одну мить, а сприйняття їхнього світу — ні, оскільки безмежна кількість цих істот своїм наміром утримує на місці його.
Тієї миті картина почала розсіюватися. Я був наче водолаз, а прокидатися з того світу було як спливати на поверхню.
У наступному сеансі посланець розпочав діалог зі мною повторенням, що між рухомими тінями й статичними тунелями існують повністю скоординовані й взаємно активні стосунки. Він завершив своє твердження словами:
— Ми не можемо існувати одне без одного.
— Я розумію, що ти маєш на увазі, — сказав я.
У голосі посланця прорізалася нотка зневаги, коли той заперечив, що я не можу зрозуміти, як це бути пов’язаними в такий спосіб, безмежно більший за просту залежність. Я хотів був попросити в посланця пояснення, що він хотів цим сказати, але наступної миті опинився всередині того, що можу описати лише як саму тканину тунелю. Я бачив якісь гротескно сполучені, залозоподібні виступи, що випромінювали непрозоре світло. Мені спало на думку, що це ті самі виступи, які створювали враження схожості з письмом Брайля. Зваживши, що вони були енергетичними згустками від трьох до чотирьох футів діаметром, я почав гадати про достеменний розмір цих тунелів.
— Розмір тут — не те саме, що розмір у твоєму світі, — сказав посланець. — Енергія цього світу іншого типу; її характеристики не збігаються з характеристиками енергії у твоєму світі, і все ж цей світ так само справжній, як і твій.
Далі посланець сказав, що вже розповів мені все про тіньові істоти, коли описував і пояснював виступи на стінах тунелів. Я заперечив, що чув пояснення, але не звернув на них уваги, оскільки гадав, що прямого стосунку до сновидінь вони не мають.
— Тут, у цьому світі, усе безпосередньо стосується сновидінь, — заявив посланець.
Я хотів обміркувати причину мого хибного судження, але мій розум спорожнів. Моя увага сновидіння слабшала. Посланець заговорив знову, і звук його голосу підбадьорив мене. Увага сновидіння суттєво пожвавилася.
— Сновидіння — це той транспортний засіб, що приводить сновидців до цього світу, — сказав посланець, — і всього, що знають маги про сновидіння, вони навчилися від нас. Наш світ сполучений з твоїм світом дверима, що звуться снами. Ми знаємо, як пройти крізь ті двері, але люди не знають. Вони мають навчитись цього.
Голос посланця продовжив пояснювати те, що вже виклав мені раніше.
— Виступи на стінах тунелів — це тіньові істоти, — сказав він. — Я один з них. Ми рухаємося всередині тунелів, їхніми стінами, заряджаючись енергією тунелів, що є нашою енергією.
Мені спало на думку, що я дійсно не здатен сприймати симбіотичні стосунки, як ті, свідком яких зараз був.
— Якби ти залишився з нами, ти б точно навчився відчувати, що означає бути пов’язаними, як пов’язані ми, — сказав посланець.