Потім я зробив дещо немислиме. Перш ніж зникла моя увага сновидіння, я голосно й чітко вигукнув свій намір: злити власну енергію з енергією цього розвідника-бранця та звільнити його.
Блакитний розвідник
Мені снився відверто безглуздий сон. Поряд зі мною була Керол Тігґз. Вона говорила до мене, хоч я не міг зрозуміти, що вона каже. Дон Хуан теж мені снився, а заразом і всі члени його групи. Здавалося, вони намагаються витягти мене з туманного, жовтуватого світу.
Після серйозної спроби, під час якої я кілька разів втрачав і заново знаходив їх очима, вони успішно визволили мене звідти. Оскільки сенсу всіх цих зусиль я збагнути не міг, то нарешті усвідомив, що бачу звичайний плутаний сон.
Мій подив був величезним, коли я прокинувся й побачив себе в ліжку в домі дона Хуана. Я не здатен був поворухнутися. Взагалі не мав сил. Я не знав, що думати, хоча миттєво відчув важкість свого становища. У мене було неясне відчуття, що я втратив сили внаслідок втоми, спричиненої моїм сновидінням.
Товариші дона Хуана, здається, були надзвичайно вражені тим, що зі мною сталося. Вони постійно входили до мене в кімнату поодинці. Кожен залишався ненадовго в цілковитому мовчанні, доки не з’являвся хтось іще. Мені здалося, що вони по черзі наглядають за мною. Я був надто кволий, щоб попросити їх пояснити свою поведінку.
У подальші дні мені стало краще, і вони почали говорити зі мною про моє сновидіння. Спочатку я не знав, чого від мене хочуть. Потім, завдяки їхнім питанням, мене осінило: вони просто одержимі тіньовими істотами. Усі вони здавалися наляканими й казали мені більш-менш одне й те саме. Вони наполягали, що ніколи не були у світі тіней. Деякі навіть заявляли, що не знали про його існування. Від їхніх тверджень і реакцій моє відчуття розгубленості й страху лише зросло.
Питання, які ставив кожен, були: «Хто переніс тебе до того світу?» або «Звідки ти взагалі дізнався, як туди потрапити?» Коли я розповідав їм, що той світ показали мені розвідники, вони не могли повірити. Вочевидь, вони припускали, що я там був, та оскільки не мали можливості спиратися в цьому на власний досвід, то й не здатні були осягнути те, про що я казав. І все одно вони хотіли знати все, що я міг розповісти їм про тіньових істот і їхній світ. Я корився. Усі вони, за винятком дона Хуана, сиділи біля мого ліжка, ловлячи кожне моє слово. Однак щоразу, як я питав про моє становище, вони розбігалися геть, зовсім як ті тіньові істоти.
Інша тривожна реакція, якої в них ніколи раніше не було — вони відчайдушно уникали будь-якого фізичного контакту зі мною. Зберігали дистанцію, наче я був рознощиком чуми, їхня реакція настільки стривожила мене, що я відчув, що зобов’язаний спитати про це. Вони все спростовували. Поводилися, наче ображені, і навіть зайшли так далеко, що вперто намагалися довести мені, буцімто я помиляюся. Я від душі сміявся з натягнутої ситуації, що настала по тому: їхні тіла напружувалися щоразу, як вони намагалися обійняти мене.
Флорінда Грау, найближча послідовниця дона Хуана, єдина в його групі щедро обдаровувала мене фізичною увагою й намагалася пояснити мені, що відбувається. Вона розповіла, що я енергетично виснажив себе у світі неорганічних істот, потім знов зарядився, але мій новий енергетичний заряд дещо непокоїв більшість із них.
Флорінда щоночі вкладала мене в ліжко, наче я був інвалідом. Навіть розмовляла зі мною, як з дитиною, що викликало в усіх присутніх бурю сміху. Але як би вона не кепкувала з мене, я вдячний був їй за турботу, яка здавалася щирою.
Я вже писав про Флорінду раніше у зв’язку з нашим із нею знайомством. Вона, безумовно, була найвродливішою жінкою, яку я будь-коли зустрічав. Якось я сказав їй і сказав щиро, що вона могла би бути моделлю в журналі мод.
— У журналі 1910 року, — відпарирувала вона.
Флорінда, хоч і була в літах, старою зовсім не була. Вона була молода та сповнена життя. Коли я спитав дона Хуана про її нетипову моложавість, він відповів, що це магія дозволяє їй зберігати таку повнокровну форму. Енергія магів, зауважив він, помітна оку як молодість і життєві сили.