Ніщо з того, що він казав, не мало для мене сенсу. Дон Хуан запевнив, що через мій брак енергії місткіше пояснення було неможливим — казав, я маю вдовольнитися тим, що він розповідає, і тим, як я це розумію.
— Я не розумію цього взагалі, — наполягав я.
— Тоді ти нічого не втратив, — відповів він. — Коли наберешся сил, то сам відповіси на свої питання.
Я зізнався дону Хуану, що мене кидає в жар. Моя температура різко підскочила, і, доки я метався в жару і в поті, мене осявали надзвичайні, але тривожні здогадки щодо мого становища.
Дон Хуан обвів усе моє тіло проникливим поглядом. Сказав, що я в стані енергетичного шоку. Втрата енергії тимчасово підкосила мене, і те, що я сприймав як припливи жару, було, власне, спалахами енергії, під час яких я ненадовго відновлював контроль над енергетичним тілом і розумів усе, що зі мною сталося.
— Зроби зусилля і сам розкажи, що трапилося з тобою у світі неорганічних істот, — наказав він мені.
Я сказав йому, що раз у раз маю ясне відчуття, наче він і його товариші ввійшли до того світу у своїх фізичних подобах і вирвали мене з пазурів неорганічних істот.
— Саме так! — вигукнув він. — У тебе чудово виходить. А тепер оберни це відчуття на картину того, що сталося.
Я не був здатен зробити те, чого він хотів, як би сильно не намагався. Програш перетворив мій досвід на надзвичайну втому, яка немов висушувала моє тіло зсередини. Перш ніж дон Хуан покинув кімнату, я сказав йому, що мені зле.
— Це нічого не означає, — безтурботно сказав він. — Набирайся сил і не переймайся дрібницями.
Минуло понад два тижні, протягом яких я потроху відновлював сили. Проте я й далі непокоївся через усе. Непокоївся переважно тому, що сам себе не впізнавав, особливо проявів у собі холодності, якої не помічав раніше, — певного роду байдужості, відчуження, яке я пояснив браком енергії до її відновлення. Потім я збагнув, що це нова риса мого єства, риса, яка постійно порушувала синхронізацію. Щоб видобути з себе почуття, до яких звик, я мусив мобілізувати їх і буквально вичікувати якусь мить, доки ті з’являться в мене в душі.
Іншою новою рисою мого єства була дивна туга, що час від часу заволодівала мною. Я тужив за кимось, кого не знав; це було настільки нездоланне й поглинальне почуття, що, відчувши його, я мусив без упину кружляти кімнатою, аби здобути полегшення. Туга не полишала мене, доки я не скористався ще одним «новачком» у своєму житті — жорстким контролем над собою, настільки новим і потужним, що він лише більше розпалив мої тривоги.
Наприкінці четвертого тижня всі відчули, що я нарешті зцілився. Візити різко припинилися. Більшість часу я проводив на самоті й спав. Відпочинок і розслабленість були настільки повними, що моя енергія почала суттєво зростати. Я знову відчув себе колишнім собою. Навіть узявся до своїх вправ.
Якось близько опівдня після легкого обіду я повернувся до себе в кімнату, щоб перепочити. Перед тим, як поринути в глибокий сон, я борсався в ліжку, намагаючись знайти зручніше положення, коли дивний тиск на скроні змусив мене розплющити очі. Маленька дівчинка зі світу неорганічних істот стояла за фут від мого ліжка, дивлячись на мене своїми холодними, сталево-блакитними очима.
Я вистрибнув з ліжка й заверещав так гучно, що троє товаришів дона Хуана опинилися в кімнаті раніше, ніж я замовк. Вони були перелякані. З жахом спостерігали, як маленька дівчинка підійшла до мене й зупинилася, стримана кордонами мого світного фізичного єства. Безмежно довгий час ми дивились одне на одного. Вона щось казала мені, чого я спочатку не міг зрозуміти, але за мить усе стало ясно. Вона казала, що для того, аби зрозуміти її слова, треба перенести моє усвідомлення з фізичного тіла до енергетичного.
Цієї миті до кімнати ввійшов дон Хуан. Вони з дівчинкою вп’ялися очима одне в одного. Без жодного слова дон Хуан розвернувся і вийшов з кімнати. Дівчинка вислизнула у двері слідом за ним.
Заворушення, яке спричинила ця сцена серед товаришів дона Хуана, не підлягало опису. Вони втратили всю свою холоднокровність. Вочевидь, кожен бачив маленьку дівчинку, яка покинула кімнату разом з нагвалем.
Здається, я сам перебував на межі вибуху. Я відчув слабкість і мусив сісти. Присутність дівчинки стала для мене наче ударом у сонячне сплетіння. Вона мала приголомшливу схожість з моїм батьком. Хвилі емоцій накрили мене. Я питав себе про значення цього, доки мені дійсно не стало зле.