Коли дон Хуан повернувся до кімнати, я вже мінімально опанував себе. Від очікування почути, що він скаже про дівчинку, мені дихалося дуже важко. Усі були схвильовані не менше за мене. Вони разом заговорили до дона Хуана й розсміялися, збагнувши, що роблять. Найцікавіше їм було дізнатися, чи є якась одностайність у тому, як вони сприйняли появу розвідника. Усі погоджувалися, що бачили маленьку дівчинку шести-семи років, дуже худу, з різкими, вродливими рисами. Також погодилися, що її очі були сталево-блакитні й палали мовчазною емоцією: її очі, казали вони, виражали вдячність і відданість.
Кожну подробицю, у яких вони описували дівчинку, я підтверджував особисто. Її очі були такі яскраві й непереборні, що буквально завдавали мені чогось подібного до болю. Я відчував важкість її погляду в себе на грудях.
Серйозне питання, яке мали товариші дона Хуана і яке луною повторював я сам, стосувалося значення цієї події. Усі погодилися, що розвідник був порцією чужорідної енергії, яка просочилася крізь стіни, що відокремлюють другу увагу від уваги повсякденного світу. Вони стверджували, що, оскільки перебували не вві сні, і все ж кожен бачив проекцію чужорідної енергії у формі людської дитини, ця дитина існувала.
Вони доводили, що мають бути сотні, якщо не тисячі випадків, коли чужорідна енергія прослизає непоміченою крізь природні бар’єри до нашого людського світу, але в історії їхньої школи не було жодної згадки про подію такого характеру. Найбільше їх турбувало те, що в легендах магів про це нічого не згадувалося.
— Це вперше в історії людства таке трапилося? — спитав один з них дона Хуана.
— Гадаю, це трапляється постійно, — відповів він. — Але ніколи не траплялося в такий неприкритий, свавільний спосіб.
— Що це означає для нас? — спитав дона Хуана інший.
— Для нас нічого, а для нього все, — сказав він, вказуючи на мене.
Тут усі поринули в найтривожнішу мовчанку. Деякий час дон Хуан походжав туди-сюди. Потім зупинився переді мною і вдивився в мене, демонструючи всі ознаки людини, яка не може дібрати слів, щоб виразити свою приголомшливу здогадку.
— Не можу навіть братися оцінити масштаб того, що ти накоїв, — нарешті сказав мені дон Хуан розгубленим тоном. — Ти потрапив у западню, але не в ту западню, якої я остерігалася. Твоя була вигадана для тебе одного і була небезпечнішою за все, що спадало мені на думку. Я непокоївся, що ти станеш жертвою лестощів і запопадливості. Чого я ніколи не враховував, то це можливості, що тіньові істоти розставлять пастку, скориставшись твоєю вродженою відразою до кайданів.
Дон Хуан якось порівняв свою реакцію на те, що найбільше тисне на нас у світі магів, з моєю. Він сказав — і прозвучало це не як скарга — що, попри бажання й спроби, йому ніколи не вдавалося викликати ту приязнь, яку пробуджував у людях його вчитель, нагваль Хуліан.
— Моя неупереджена реакція, яку я зараз пропоную на твій розгляд, це мати здатність сказати, і сказати щиро, що мені не судилося пробуджувати сліпу й цілковиту приязнь. Так тому й бути!
— Твоя неупереджена реакція, — продовжував він, — у тому, що ти не виносиш ланцюгів і життя покладеш на те, щоб розірвати їх.
Я щиро не погодився з ним і сказав, що він перебільшує. Мої погляди були не настільки чіткими.
— Не хвилюйся, — розсміявся він, — магія — це дійство. Коли настане час, ти діятимеш за своєю пристрастю так само, як я діяв за своєю. Моя полягає в тому, щоб приймати свою долю не пасивно, як йолоп, а активно, як воїн. Твоя — без капризу й розмірковувань кидатися зривати кайдани з інших.
Дон Хуан пояснив, що, з’єднавши свою енергію з енергією розвідника, я буквально припинив існування. Уся моя фізична подоба перенеслася тоді до сфери неорганічних істот, і, якби не розвідник, що привів дона Хуана та його товаришів туди, де був я, я помер би або залишився в тому світі, безнадійно втрачений.
— Чому розвідник привів вас туди, де був я? — спитав я.
— Розвідник — розумна істота з іншого виміру, — сказав дон Хуан. — Зараз він — маленька дівчинка, яка розповіла мені, що для того, щоб дістати потрібну енергію й зламати бар’єр, який ув’язнив її у світі неорганічних істот, вона мусила взяти всю твою. Тепер це людська частина її самої. Щось подібне до вдячності привело її до мене. Побачивши її, я миттєво зрозумів, що тобі кінець.
— Що ви тоді зробили, доне Хуане?
— Згуртував, кого міг зібрати, починаючи з Керол Тіггз, і ми вирушили у світ неорганічних істот.