Потай я відчував, що якимось чином уникнув повної відповідальності, адже дон Хуан особисто пропонував мені спитати в посланця сновидінь, що робити для звільнення блакитного розвідника, впійманого серед нас. Він мав на увазі, що я маю порушувати це питання в моїй щоденній практиці, я ж потрактував його твердження так, що мушу спитати посланця, доки перебуватиму в його світі. Питання, яке я справді бажав йому поставити, було: чи дійсно неорганічні істоти розставили пастку для мене? Посланець не лише підтвердив, що все, що казав мені дон Хуан, правда, але також дав вказівки, що повинні робити ми з Керол Тіггз, аби звільнити розвідника.
— Регулярність твоїх снів — це приблизно те, чого я й очікував, — зауважив дон Хуан, вислухавши мене.
— Чому ви очікували подібного, доне Хуане?
— Через твої стосунки з неорганічними істотами.
— Це було й загуло, доне Хуане, — збрехав я, сподіваючись, що він більше не розвиватиме цієї теми.
— Ти кажеш це задля мого блага, так? Це зайве, я знаю, що відбувається насправді. Повір мені, коли берешся гратися з ними, ти вже на гачку. Вони завжди переслідуватимуть тебе. Або гірше — ти завжди переслідуватимеш їх.
Він вдивився в мене, і моє почуття провини, мабуть, зробилося настільки очевидним, що він розсміявся.
— Єдине можливе пояснення такої регулярності — це те, що неорганічні істоти знов за тебе взялися, — серйозним тоном промовив дон Хуан.
Я поквапився змінити тему й сказав йому, що іншим нюансом моїх занять сновидіннями, про який варто згадати, була моя реакція на бачення самого себе, заснулого міцним сном. Це видовище завжди настільки приголомшувало мене, що або приковувало до місця, доки не зміниться сон, або лякало так глибоко, що змушувало прокидатися, скрикуючи не своїм голосом. Я дійшов до того, що боявся засинати в дні, коли знав, що мені насниться цей сон.
— Ти не готовий до справжнього злиття реальності твоїх сновидінь з повсякденною реальністю, — зробив висновок він. — Надалі ти маєш підбити підсумки свого життя.
— Але я вже підбив усі можливі підсумки, — заперечив я. — Роками цим займався. Більше нічого зі свого життя я пригадати не можу.
— Має бути набагато більше, — непохитно сказав він, — інакше ти б не прокидався з криками.
Мені не сподобалась ідея підсумовувати все заново. Я вже зробив це й гадав, що зробив так добре, що немає потреби коли-небудь знов торкатися цієї теми.
— Підбиття підсумків нашого життя ніколи не завершується, як би добре ми колись із цим не впоралися, — сказав дон Хуан. — Причина, з якої посередній людині бракує волі в її снах, у тому, що вона ніколи не підсумовує прожитого, і її життя до краю заповнене важкими емоціями на кшталт спогадів, надій, страху тощо. Маги ж, навпаки, відносно вільні від важких пут емоцій завдяки зробленим підсумкам. І коли їх щось зупинить, як-от зараз тебе, то можна припустити, що дещо в собі вони досі не прояснили до кінця.
— Підбиття підсумків надто затягує, доне Хуане. Може, замість цього мені зайнятися чимось іншим?
— Ні. Не можна. Підсумки й сновидіння йдуть пліч-о-пліч. Вивергаючи з себе наші життя, ми стаємо все більш невагомими.
Дон Хуан надав мені дуже детальні та відверті інструкції щодо підбиття підсумків. Вони полягали втому, щоб заново переживати свій життєвий досвід в усій повноті через пригадування кожної дрібної деталі.
— Підбиття підсумків вивільняє енергію, ув’язнену всередині нас, а без цієї звільненої енергії сновидіння неможливі.
Таким було його твердження.
Роками раніше дон Хуан навчав мене складати список усіх людей, яких я зустрічав протягом життя, починаючи від теперішнього часу. Зараз він допоміг мені належним чином упорядкувати мій список, розбивши його на сфери діяльності, такі як роботи, на яких я працював, школи, які я відвідував. Потім він скерував мене йти, не відхиляючись, від першої людини в моєму списку до останньої, заново переживаючи кожен досвід спілкування з ними.
Він пояснив, що підбиття підсумків події розпочинається тим, що розум упорядковує все, що стосується цієї події. Упорядкування означає реконструкцію події по клаптиках, починаючи від пригадування фізичних подробиць оточення, потім переходячи до людини, з якою ми взаємодіяли, а потім — до себе, до перегляду власних почуттів.
Дон Хуан навчив мене, що підбиття підсумків поєднується з природним, ритмічним подихом. Довгі видихи виконуються, доїси голова м’яко й повільно обертається справа наліво, а довгі вдихи супроводжуються рухом голови зліва направо. Це обертання голови з боку в бік він назвав «роздмухуванням події». Розум переглядає подію від початку до кінця, доки тіло знову й знову «роздмухує» все, на чому зосереджений розум.