У минулому мені кортіло завзято захищатися щоразу, як він дорікав мені за брак уяви. Я гадав, що маю уяву, але з таким учителем, як дон Хуан, затямив на гіркому досвіді, що це не так. Не збираючись гаяти енергію на марний самозахист, я натомість спитав його:
— Про яку загадку ви кажете, доне Хуане?
— Загадку того, як неможливо й водночас легко пересувати енергетичне тіло. Ти намагаєшся рухати ним, як у повсякденному світі. Ми витрачаємо стільки часу й зусиль, навчаючись ходити, що віримо, ніби наші енергетичні тіла повинні ходити теж. Немає жодних причин, чому вони мають це робити, окрім того, що ходіння — перше, що спадає нам на думку.
Я дивувався простоті цієї розгадки. Я миттєво збагнув, що дон Хуан має рацію: я знову застряг на рівні інтерпретації. Він казав, що я маю зрушити з місця, досягнувши третьої брами сновидінь, а для мене зрушити з місця означало піти. Я сказав йому, що зрозумів його точку зору.
— Це не моя точка зору, — відрізав він. — Це точка зору магів. Вони стверджують, що перед третьою брамою все енергетичне тіло здатне рухатися, як рухається енергія — швидко й прямо. Твоє енергетичне тіло точно знає, як пересуватися. Воно може рухатись так, як рухається у світі неорганічних істот.
— І це підводить нас до наступного питання, — з замисленим виглядом додав дон Хуан. — Чому твої неорганічні друзі тобі не допомогли?
— Чому ви називаєте їх моїми друзями, доне Хуане?
— Вони як типові друзі: не надто турботливі чи добрі до нас, але й не злі. Друзі, які просто чекають, доки ми обернемося до них спинами, щоб встромити в неї ножа.
Я цілком зрозумів його й погодився на сто відсотків.
— Що змушує мене вирушати туди? Схильність до самогубства? — спитав я його радше риторично.
— Ти не маєш схильності до самогубства, — відповів він. — А маєш цілковиту невіру в те, що був при смерті. Оскільки ти не відчував фізичного болю, то й не можеш переконати себе до кінця, що був у смертельній небезпеці.
Його аргумент був цілком резонним, от тільки я вірив, що після сутички з неорганічними істотами моїм життям керував глибокий незнайомий страх. Дон Хуан мовчки слухав, як я описую йому свої складнощі. Я не міг відкинути чи пояснити свій поштовх вирушати до світу неорганічних істот, попри все, що про нього знав.
— На мене находить безумство, — сказав я. — Те, що я роблю, не має сенсу.
— Це має сенс. Неорганічні істоти досі намагаються вивудити тебе, як рибку, що впіймалася на гачок, — сказав він. — Час від часу підкидають тобі дешеву приманку, щоб не зірвався. Посилати тобі сни з періодичністю в чотири дні без затримок — це і є дешева приманка. Але вони не навчили тебе, як пересувати своє енергетичне тіло.
— Чому ви гадаєте, що не навчили?
— Бо коли твоє енергетичне тіло зуміє рухатися саме собою, ти опинишся глибоко за межами їхньої досяжності. З мого боку передчасним було вірити, що ти від них звільнився. Ти відносно вільний, але не цілком. Вони досі претендують на твоє усвідомлення.
Я відчув холодок уздовж хребта. Він зачепив мене за живе.
— Скажіть мені, що робити, доне Хуане, і я це зроблю, — пообіцяв я.
— Бути бездоганним. Я казав тобі це десятки разів. Бути бездоганним означає поставити на кін своє життя як запоруку власних рішень, а потім зробити все можливе і неможливе, аби ці рішення втілити. Коли нічого не вирішуєш, ти просто граєш своїм життям у рулетку, як випаде.
Дон Хуан завершив нашу розмову, закликавши мене поміркувати над тим, що він сказав.
За першої ж нагоди я спробував перевірити припущення дона Хуана щодо руху мого енергетичного тіла. Впіймавши себе на тому, що дивлюся на своє заснуле тіло, я не намагався підійти до нього — натомість просто наказав собі переміститися ближче до ліжка. І за мить я майже торкався свого тіла. Бачив своє обличчя. Я буквально міг розгледіти кожну пору на своїй шкірі. Не скажу, що побачене мені сподобалося. Вигляд мого власного тіла був надто детальний, щоб викликати естетичне задоволення. А тоді щось увірвалося до кімнати, мов вітер, спричинивши суцільний безлад, і стерло все з-перед моїх очей.
Під час подальших сновидінь я остаточно підтвердив, що єдиний спосіб, яким може рухатись енергетичне тіло — це ковзати або перелітати. Я обговорив це з доном Хуаном. Він видався незвично задоволеним моєю роботою, що, безумовно, здивувало мене. Я звик до його холодної реакції на все, що робив, вправляючись у сновидіннях.
— Твоє енергетичне тіло звикло рухатися, лише коли його щось тягне, — сказав він. — Неорганічні істоти тягали твою енергію вправо-вліво, і дотепер ти ніколи не пересував її самостійно, власною волею. Не скажу, що це великий здобуток — пересуватись у такий спосіб, і все ж запевняю тебе, що серйозно думав про припинення твоїх занять. На деякий час я повірив, що ти не навчишся рухатися власними силами.