— Ви думали про припинення моїх занять, бо я повільний?
— Ти не повільний. Магові знадобиться ціле життя, аби навчитися пересувати енергетичне тіло. Я збирався припинити твої заняття сновидіннями, бо більше не маю часу. Є інші теми, до яких ти можеш докласти свою енергію, більш нагальні, ніж сновидіння.
— Тепер, коли я навчився пересувати енергетичне тіло сам, що ще мені зробити, доне Хуане?
— Продовжуй рухатися. Пересування енергетичного тіла відкрило для тебе нове поле діяльності — поле надзвичайних досліджень.
Він знову закликав мене вигадати спосіб підтвердження правдивості моїх снів. Вимога не здалася такою дивною, як вперше, коли він виголосив її.
— Як ти знаєш, мандрувати за допомогою розвідника — справжнє завдання другої брами для сновидця, — пояснив він. — Це дуже серйозна справа, але не така серйозна, як загартування й пересування енергетичного тіла. Отож ти маєш пересвідчитись у якийсь власний спосіб, чи справді бачиш себе вві сні, чи просто бачиш сон про те, що бачиш себе вві сні. Твоє нове надзвичайне дослідження тримається на тому, щоб дійсно побачити себе вві сні.
Після певного часу важких роздумів і цікавості я повірив, що вигадав вдалий план. Моя рвана футболка підказала мені ідею дієвого орієнтира. Я почав з припущення, що коли дійсно споглядатиму себе вві сні, то також дивитимусь, чи на мені той самий одяг, в якому я ліг спати — одяг, який я вирішив кардинально змінювати кожні чотири дні. Я був упевнений, що без жодних складнощів пам’ятатиму вві сні, у чому лягав спати: набута за всю практику сновидінь дисципліна дозволяла думати, що я здатен тримати таке в голові й пригадувати під час сну.
Я докладав усіх зусиль, щоб дотримуватися цього плану, але результати вийшли не такі, як я гадав. Забракло необхідного контролю над увагою сновидіння, і я не зміг пригадати подробиці свого одягу для сну. І все ж тут явно діяло щось іще: якимось чином я завжди знав, чи мої сни звичайні, чи ні. Яскрава особливість снів незвичайних полягала в тому, що моє тіло спочивало в ліжку, доки моя свідомість роздивлялась його.
Примітною рисою цих снів була моя кімната. Вона ніколи не бувала схожою на кімнату в повсякденному світі, радше на величезну порожню залу з моїм ліжком у кінці. Я пролітав чималеньку відстань, щоб опинитися біля ліжка, в якому лежало моє тіло. Щойно я опинявся біля нього, якась вітроподібна сила змушувала мене зависати над ним, мов колібрі. Часом кімната зникала, розчинялася частинами, доки не лишалися саме моє тіло й ліжко. Іншим разом я відчував цілковиту втрату волі. Тоді здавалося, що моя увага сновидіння діє незалежно від мене. Або її повністю поглинав перший предмет, що траплявся їй у кімнаті, або вона здавалася неспроможною вирішити, що робити. У таких випадках я мав тілесне відчуття, що безпорадно ширяю в повітрі від предмета до предмета.
Голос посланця сновидінь пояснив мені, що всі елементи снів, котрі не були звичайними, насправді являли собою конфігурації, відмінні від конфігурацій нашого повсякденного світу. Голос посланця зазначив, що стіни, наприклад, є рідкими. Це спонукало мене зануритися в одну з них.
Недовго розмірковуючи, я пірнув у стіну, наче у величезне озеро. Я не відчув водяної стіни. Не було це й фізичним відчуттям занурення у водойму. Радше це було як думати, що пірнаєш, і як візуальне відчуття при проходженні крізь рідку матерію. Я занурювався вниз головою в те, що обтікало мене, наче вода, доки я йшов на дно.
Відчуття низхідного руху головою вперед було настільки реалістичним, що я став питати себе, як довго, як глибоко і як далеко пірнаю. На мій погляд, я пробув там цілу вічність. Я бачив хмари й скелеподібні маси матерії, підвішені серед водянистої субстанції. Тут були кілька блискучих геометричних фігур, що нагадували кристали, і згустки найглибших первинних кольорів, які я коли-небудь бачив. Були також зони інтенсивного світла й інші — непроглядної чорноти. Усе пропливало повз мене або повільно, або на великій швидкості. Мені спало на думку, що я бачу космос. Тільки-но я про це подумав, моя швидкість зросла так стрімко, що все попливло перед очима, і раптом я прокинувся, вдарившись носом об стіну моєї кімнати.
Якийсь прихований страх спонукав мене порадитися з доном Хуаном. Він вислухав мене, уважний до кожного слова.