— Наразі тобі потрібно зробити якийсь зухвалий маневр, — сказав він. — Посланець сновидінь не має підстав втручатися у твої заняття. Чи, радше, ти не повинен за жодних обставин дозволяти йому це робити.
— Як мені зупинити його?
— Виконати простий і водночас важкий прийом. Поринувши в сон, голосно промов своє бажання більше не чути посланця сновидінь.
— Це означає, доне Хуане, що я ніколи більше його не почую?
— Саме так. Ти навіки позбудешся його.
— Але чи варто позбуватись його навіки?
— Наразі — майже безумовно так.
Цими словами дон Хуан поставив мене перед найтривожнішою дилемою. Я не хотів покладати край моїм стосункам із посланцем, та водночас хотів дотриматися поради дона Хуана. Він помітив моє вагання.
— Знаю, справа дуже складна, — погодився він, — але якщо ти цього не зробиш, неорганічні істоти завжди триматимуть тебе на гачку. Якщо хочеш цього уникнути, зроби, як я кажу, і зроби це негайно.
Під час мого наступного сеансу сновидінь, коли я готувався висловити свій намір, голос посланця перервав мене. Він сказав:
— Якщо втримаєшся від виголошення своєї вимоги, обіцяю тобі ніколи не втручатись у твої заняття сновидіннями й говорити до тебе, лише якщо ставитимеш мені прямі питання.
Я миттєво погодився на його пропозицію й щиро відчув, що це добра угода. Я відчув навіть полегшення, що все так обернулося. Я боявся, однак, що дон Хуан розчарується.
— Це був добрий маневр, — зауважив він і розсміявся. — Ти був щирий — дійсно мав намір висловити свою вимогу. Бути щирим — це все, що вимагалося. Власне, тобі не було необхідності позбуватися посланця. Треба було лише загнати його в кут, змусивши запропонувати альтернативний, зручний для тебе варіант. Упевнений, посланець більше не втручатиметься.
Він мав рацію. Я продовжував вправлятись у сновидіннях без будь-яких втручань з боку посланця. Характерним наслідком було те, що я почав бачити сни, в яких засинав у кімнаті — подобі моєї кімнати з повсякденного життя з єдиною відмінністю: уві сні кімната завжди була настільки скошена, настільки деформована, що нагадувала велетенське кубістське полотно, правилом якого були тупі й гострі кути замість звичних прямих між стінами, стелею й підлогою. У моїй покривленій кімнаті вже сам нахил, утворений гострими й тупими кутами, був засобом яскравої демонстрації якихось абсурдних, поверхових, але реалістичних подробиць: наприклад, хитрих ліній дерев’яної підлоги, знебарвленої погодою фарби на стінах, острівців пилу на стелі чи змазаних відбитків пальців на краю дверей.
У тих снах я невідворотно губився у водянистих всесвітах дрібниць, спотворених кривизною. Під час усіх моїх занять кімната так густо рясніла дрібницями, а ті так вабили до себе, що одразу змушували мене поринути в них.
Першої ж вільної миті я вже був у дона Хуана й радився з ним про цей стан.
— Я не можу здолати мою кімнату, — сказав я йому після того, як переповів усі подробиці моїх занять сновидіннями.
— Що змушує тебе думати, що ти повинен здолати її? — з усмішкою спитав він.
— Я відчуваю, що маю вийти за межі моєї кімнати, доне Хуане.
— Але ти виходиш за межі своєї кімнати. Може, тобі варто спитати себе, чи не заплутався ти знову в інтерпретаціях. Що, на твою думку, означає рух у цьому випадку?
Я сказав йому, що вихід з кімнати на вулицю так нав’язливо сниться мені, що я відчуваю справжню потребу зробити це знову.
— Але ти робиш дещо більше за це, — заперечив він. — Ти входиш до неймовірних просторів. Чого ще ти хочеш?
Я спробував пояснити йому, що маю фізичне бажання вирватися з пастки дрібниць. Що мене найбільше засмучувало, так це моя нездатність звільнитися від усього, що приковувало мою увагу. У сухому залишку — хотілося мати дещицю волі.
Настала тривала тиша. Я чекав, що почую більше про пастку дрібниць. Зрештою, він же застерігав мене про їхні ризики.
— У тебе чудово виходить, — нарешті сказав він. — Сновидці витрачають дуже багато часу, вдосконалюючи свої енергетичні тіла. А йдеться саме про це — про вдосконалення енергетичного тіла.
Дон Хуан пояснив, що причина, через яку моє енергетичне тіло змушене переглядати деталі, безнадійно загрузаючи в них, у його недосвідченості, неповноті. Він сказав, що маги впродовж усього життя цементують енергетичне тіло, дозволяючи йому всотувати все, що можна.
— Доки енергетичне тіло не є довершеним і зрілим, воно всотує саме себе, — продовжував дон Хуан. — Воно не може звільнитись від потягу занурюватися в усе. Але якщо взяти це до уваги, замість боротися з власним енергетичним тілом, як-от ти робиш зараз, можна простягнути йому руку допомоги.