— Повернення до нашого світу відбудеться автоматично, якщо не дамо утворитися туману, — сказала вона тоном провідного авторитету, що було її характерною рисою.
І вона мала рацію. Ми з Керол прокинулися водночас у ліжку в її номері в готелі «Реджис». Ми знов були у світі повсякденного життя, це було настільки очевидно, що ми не ставили питань і не робили зауважень. Сонячне світло майже сліпило нас.
— Як ми повернулися? — спитала Керол. — Чи, радше, коли ми повернулися?
Я гадки не мав, що сказати чи що подумати. Я був надто ошелешений, щоб робити припущення, а нічого іншого я не міг.
— Гадаєш, ми щойно повернулися? — наполягала Керол. — Чи, може, цілу ніч тут проспали. Подивися! Ми голі. Коли це ми скинули одяг?
— Ми скинули його в іншому світі, — сказав я і сам здивувався звуку власного голосу.
Моя відповідь, здається, спантеличила Керол. Вона безтямно подивилася на мене, а тоді на власне голе тіло.
Нескінченно довгий час ми сиділи нерухомо. Здавалося, нам обом бракує волі. Але потім геть зненацька в нас обох одночасно виникла та сама думка. За рекордно короткий час ми вляглися, вибігли з кімнати, спустилися на два прольоти сходів, перебігли вулицю й кинулися до готелю дона Хуана.
Задихаючись надміру й з незбагненних причин — адже перед тим не докладали справжніх фізичних зусиль — ми по черзі пояснювали йому, що зробили.
Він підтвердив наші припущення.
— Те, що зробили ви вдвох, було, мабуть, найнебезпечнішим з усього, що можна собі уявити, — сказав він.
Звернувшись до Керол, він повідомив їй, що наша спроба завершилася водночас повним успіхом і повним провалом. Ми успішно перемістили наше усвідомлення повсякденного світу до енергетичних тіл, здійснивши подорож у своїх фізичних подобах, проте не зуміли уникнути впливу неорганічних істот. Він казав, що звичайні сновидці переживають увесь цей маневр як серію повільних переходів і мають виголосити свій намір скористатись усвідомленням як елементом. У нашому випадку ми обійшлися без усіх цих кроків. Через втручання неорганічних істот нас двох буквально вкинуло до смертельного світу з найжахливішою швидкістю.
— Не ваша сукупна енергія дозволила здійснити цю подорож, — продовжував він. — Це зробило щось інше. Навіть підібрало для вас відповідний одяг.
— Хочете сказати, нагвалю, що одяг, ліжко, кімната виникли лише тому, що нами керували неорганічні істоти? — спитала Керол.
— Можеш не сумніватися, — відповів він. — Зазвичай сновидці — просто спостерігачі. Ваша подорож обернулася тим, що ви вдвох дістали місця в першому ряду й зазнали прокляття прадавніх магів. З ними сталося точнісінько те саме, що й з вами. Неорганічні істоти забрали їх до світів, з яких вони не могли повернутися. Я мав би здогадатись, але мені навіть на думку не спало, що неорганічні істоти перехоплять ініціативу й спробують розставити ту саму пастку для вас двох.
— Хочете сказати, вони хотіли утримати настам? — спитала Керол.
— Якби ви вийшли з тієї комори, ви б зараз безнадійно блукали в тому світі, — сказав дон Хуан.
Він пояснив, що, оскільки ми ввійшли до того світу у своїх фізичних подобах, наші точки збирання були так непорушно закріплені в положенні, заздалегідь обраному неорганічними істотами, що це викликало певного роду туман, який стирав будь-яку пам’ять про наш вихідний світ. Дон Хуан додав, що природним наслідком такої незрушності, як у випадку з магами прадавніх часів, є те, що точка збирання сновидця не може повернутися до свого звичайного положення.
— Подумайте про це, — закликав він нас. — Можливо, саме це трапляється з усіма нами у світі повсякденного життя. Ми тут, і фіксація точки збирання настільки непорушна, що змусила нас забути, звідки ми і якою була мета нашого приходу сюди.
Дон Хуан не хотів більше нічого казати про нашу подорож. Я відчував, що він береже нас від подальшого дискомфорту і страху. Він повів нас на пізній обід. У той час, коли ми дісталися ресторану, що за два квартали від готелів, була шоста година вечора. Ми з Керол проспали, якщо можна це так назвати, близько вісімнадцяти годин.
Один лише дон Хуан зголоднів. Керол зауважила з ноткою гніву, що він глитає, як свиня. Кілька голів обернулися в наш бік, почувши сміх дона Хуана.
Стояв теплий вечір. Небо було чисте. Дув м’який ласкавий вітерець, коли ми сідали на лаву на Пасео Аламеда.
— Є одне питання, що не дає мені спокою, — сказала Керол дону Хуану. — Ми ж не використовували усвідомлення як спосіб подорожувати, адже так?