Якщо пошукати в етимологічному словнику китайської мови ключове слово «міць» з трактату Сунь-дзи (могутність, стратегічна перевага) 勢, то побачимо, що слово (ієрогліф) 勢 «міць» складається з двох знаків: 埶 означає мистецтво, 力 означає силу. Отже, у свідомості давніх китайців слова «могутність», «міць» були синонімами поняття мистецтво сили. Увесь твір Сунь-дзи розгортається навколо цього поняття, пояснює його, надає інструкції щодо його досягнення, аби з допомогою сили отримати абсолютну перевагу.
«Перше, з чого потрібно вирізняти 勢 ши, це визнання того, що війна не відбувається як певне окреме, ізольоване явище, а відкривається в широкому полі природних, соціальних і політичних умов. Можливості, що відкриваються далі в рамках окремого поля умов, завжди унікальні, вони відбуваються згідно із загальним патерном, сценарієм, що може не тільки бути сприйнятим, але й маніпулюватися відповідно до бажаної переваги»...
Речі постійно перебувають у постійному русі, у системі, що формується у напрузі із середовищем інших речей, де диспозиції інших обумовлюють твоє розташування і де є можливість використання потенційної енергії, яка народжується в такій системі, що може бути використана, ґрунтуючись на змінних обставинах.
Правило таке, що інколи енергія непроявна, і тільки в русі ситуацій та у фінальній вирішальній частині дає про себе знати (приховані рух-стратагеми, створення і маніпуляції, вирішальний несподіваний удар) і тільки через розуміння військово-стратегічної категорії міці або «потенціалу», «сили обставин» (勢 ши), а звідси і контролю над ситуацією, ми можемо змінювати тактику відповідно до обставин і бути здатними «справлятися з усім зовнішнім» та створювати вигідні для нас переможні сценарії. Коли ми говоримо про стратегічне мислення в Китаї, маємо на увазі саме ши-мислення, що охоплює весь потенціал ситуації, яка у випадку Давнього Китаю найчастіше реалізовується через набір тактичних патернів — стратагем, що є систематизованим вченням про ведення бойових, дипломатичних чи політичних дій. Яскравим прикладом використання такого військово-стратегічного інструменту є хроніка бойових дій давньокитайських царств Вей і Джао. Детальний опис цих дій знаходимо в «Сунь бін бінфа» (інший стратегічний твір тієї ж доби):
Одного разу, коли Хуей, правитель царства Вей, збирався напасти на місто Ханьдань, столицю держави Чжао, він послав захопити фортецю Джуцю свого головного командувача Пан Дзюаня з 80 тисячами воїнів.
Прочувши про це, Вей-ван, правитель царства Ци, послав свого головного командувача Тянь-дзи з 80 тисячами латників на допомогу.
Пан Дзюань напав на столицю наділу Вей. Тянь-дзи запитав у Сунь Біня: «Чи можемо ми послати свої війська, щоб урятувати Вей?»
«Щоб так вчинити, — відповів Сунь Бінь, — потрібно піти проти правил війни. Що ще ми можемо зробити, якщо ми не можемо піти і допомогти їм?» — запитав Тянь.
Сунь Бінь відповів: «Я пропоную повести ваші війська на південь і напасти на Пінлін. Пінлін — фортеця невелика, але землі, що до неї прилягають, обширні і багатолюдні, а військ там зосереджено багато. Це — ключовий район на сході Вей, і атакувати там важко. Тому я би вдався тільки до імітації нападу . Коли ми нападемо на Пінлін, на південь від нас буде царство Сун, на північ — наділ Вей, а просто перед нами — місто Шицю, отже, шляхи постачання наших військ буде легко перерізати. Тут нам буде легко продемонструвати своє невміння воювати!» Тянь-дзи зняв свій табір і поспішив до Пінліна. Коли війська Ци підійшли до Пінліна, Тянь-дзи покликав до себе Сунь Біня і спитав: «Що я повинен робити далі?»
Сунь Бін відповів: «Хто з начальників наших фортець не знає військової справи?» «Начальники фортець Цичен і Гаотан», — відповів Тянь-дзи. «Накажіть командирам цих фортець напасти на Пінлін. На шляху до Пінліна вони повинні пройти повз фортеці Хен і Дзюан-ер. У цих місцях всюди є обхідні шляхи, супротивникові буде дуже легко влаштувати там засідку і вдатися до несподіваного нападу. Ми ж повинні мати сильний ар’єгард і не розділяти наших основних сил. Маючи сильну фортецю Пінлін перед собою і фортеці Хен і Дзюан-ер позаду, наш передовий загін неодмінно зазнає нападу, але ним можна пожертвувати».
Згідно з накресленим планом, Тянь-дзи запропонував командирам Цичена і Гаотана виділити війська для нападу на Пінлін. Ворожі ж гарнізони в Хені і Дзюан-ері вдарили на нападників з тилу і захопили Цичен і Гаотан, завдавши військам Ци поразки.
Тоді Тянь-дзи покликав до себе Сунь Біня і сказав йому: «Як і було передбачено планом, я не зміг взяти Пінлін і втратив Цичен і Гаотан. Що я повинен робити далі?»